Ви захворіли в найбільш неслушний момент? Говорячи мовою психосоматики, ви втекли від нестерпного тиску, який ви чинили на себе або дозволили йому впливати на вас. Психосоматика — це напрям у медицині, що вивчає взаємозв’язок між психічним та фізичним станом людини. Причиною психосоматичних захворювань часто є внутрішній конфлікт, тривалий стрес, втрата близької людини, тривога, страх, гнів тощо. Поширена помилкова думка, що психосоматичний розлад є надуманим. Але насправді психосоматичні симптоми реальні й потребують лікування, як і будь-яка інша хвороба.

Дуже важливо, щоб усі члени сім’ї залишалися разом у стресових ситуаціях. Коли ми разом – ми швидше відновлюємося та краще справляємося зі стресами. Дітей слід заспокоювати як за допомогою слів, так і тілесно (обіймати, цілувати, поправляти волосся тощо). Забезпечте постійний режим. Дітям потрібна передбачуваність. Їм легше розібратися, чого слід очікувати від життя, якщо прописаний час прийому їжі, виконання домашньої роботи, сну тощо. Це допомагає їм відчувати себе в безпеці та знижує рівень стресу. Допомагайте дітям переосмислювати стресові ситуації. Батьки повинні допомагати своїм дітям тлумачити життєві ситуації більш позитивно. Звісно, іноді трапляються об’єктивно стресові ситуації. У таких випадках батькам необхідно допомагати своїм дітям справлятися з ними в інші способи. Ініціюйте розмови…

Буває, на консультаціях батьки задають питання: “Чому моя дитина обманює мене?”. А я завжди ставлю зустрічне: “А кого зазвичай обманюємо ми – дорослі?”. У ситуаціях з дітьми дуже допомагає, коли ми переводимо ці ситуації на відносини між нами – дорослими. Кого найчастіше обманюють? Того, чия реакція не сподобається, того, хто своїми реакціями на правду відбиває все бажання бути відвертим, того, хто нам не байдужий і нам важливо, що він про нас думає. Це одна з гіпотез. Як бути, якщо гіпотеза підтвердиться? Батькам варто відстежити свої реакції на думки їхніх дітей. Якщо батьки спокійно сприймають все сказане дитиною, без емоцій розчарування або надзвичайного занепокоєння, якщо батьки в бесіді направляють дитину правильними…

☎️ Лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду при Мінветеранів. На неї можуть телефонувати ветерани, які в тому числі є чинними військовослужбовцями, члени їхніх родин — люди, які опинились у критичних ситуаціях і потребують кризової підтримки тут і зараз. Телефонувати можна щодня із 10:00 до 20:00 за номером +38 (067) 400 46 60 або ж одразу на сайті Фонду зі смартфона — https://veteranfund.com.ua/. ☎️ Гаряча Лінія Підтримки 080 033 20 29. Психологічна підтримка ветеранів, їхніх сімей та кожного, хто відчуває на собі вплив війни. Лінія безоплатна та працює 24/7. Вона буде помічною: ветеранам, які адаптуються у цивільному житті; родинам, що чекають найближчих із фронту; усім, кому треба заспокоїтися під час обстрілів; людям…

Соціальна фобія – це неконтрольований страх бути сприйнятим людьми дивним, смішним чи незручним. Наприклад, осіб із соціальними фобіями хвилює, як буде сприйнято їхню поведінку чи появу фізичних ознак тривоги (наприклад, тремору кінцівок, почервоніння чи збліднення шкіри, пітливості). Людина, яка страждає на соціальну фобію, відчуває сильну тривогу або переживає панічні атаки в ситуаціях, які мають зв’язок з її страхами. Як правило, ці страхи пов’язані з певними ситуаціями, в яких за нею спостерігають оточуючі (наприклад, з публічними виступами, складання іспитів тощо). Також страхи можуть виникати і через необхідність  побутових контактів з іншими людьми (у транспорті, магазинах). В більшості випадків, щоб запобігти виникненню тривоги, людина навмисно уникає стресових ситуацій.

Підлітки чутливі до нашого внутрішнього стану і цінують відвертість. Тому нам варто ділитися своїми почуттями, розповідати, як справляємося самі, коли сумуємо за чоловіком. Якщо підліток мовчить, ми можемо поцікавитись, чи він скучив за татом. Якщо підліток готовий говорити, ми спокійно вислуховуємо (більше слухаємо, ніж говоримо!), не відволікаючись на сторонні справи. Як і з дошкільнятами, даємо право на будь-які почуття суму, злості, образи. Не варто лякатися, почувши нецензурну лексику. Для підлітків це вікова норма. Згодом підліток почне відчувати, де лаятися доречно, а де — ні.