Педагогам на замітку

Стимулювання позитивного ставлення учнів до навчання

За 25 років професійної діяльності при тижневому навантаженні 18 годин учитель проводить близько 15 тисяч уроків! Ці уроки повинні бути добре підготовленими, сприяти розвитку особистості учнів, стимулювати позитивне ставлення до навчання упродовж всього життя. Учень має зрозуміти користь отриманих знань у повсякденному житті та діяльності, у формуванні особистісних якостей та фахових компетенцій. Крім того, кожен урок повинен приносити успіх учителю, надаючи почуття радості та задоволення від професійної діяльності.

Переступаючи поріг навчального закладу, учитель повинен пам’ятати, що обрав не професію, а спосіб життя. Для педагога урок повинен бути не лише важкою робота, яка потребує 45 хвилин концентрації уваги і великого напруження, а творчою майстернею обміну досвідом, осередком генерування нових ідей, клубом зацікавлених учнів. Уроки спецтехнології не є виключенням. Формування особистості учня на уроках спецтехнології – це цілісний, поступальний процес, який виражається у залученні їх до соціального досвіду, засвоєнні ними вже існуючих у суспільстві форм і видів діяльності.

Однією з найнеобхідніших умов при вивченні предмету є не лише оволодіння знаннями, вмінням мислити, аналізувати, а й формування особистості дитини, розвиток її унікальності, неповторності та індивідуальності, творчого потенціалу та прихованих можливостей, виявлення таланту. Реалізація всього цього неможлива без стимулювання позитивного ставлення до навчання та формування правильної мотивації.

Навчальний процес – це не тільки процес засвоєння знань, оволодіння вміннями й навичками, але й процес виховання особистості кожного учня, розвитку його суспільно-соціальної й творчої активності, формування базових та життєвих компетенцій. Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини. Тому важливим місцем у роботі викладача є формування мотивації навчання в учнів, адже якщо в учнів є бажання і інтерес до навчання, то вони можуть реалізувати свої здібності при вивченні різних предметів.

Основними мотиваційними аспектами, до яких найчастіше звертається педагог, є пізнавальний інтерес, проблемність і практична цінність з погляду майбутньої професійної діяльності. Не останню роль відіграють і зовнішні мотиви, які проявляються тоді, коли навчальна діяльність здійснюється заради досягнення певного положення серед однолітків, через почуття обов’язку перед батьками, вчителями. Виявляється, що «сильні» і «слабкі» учні відрізняються один від одного, однак не за рівнем інтелекту, а за мотивацією навчальної діяльності.

Для «сильних» учнів характерною є внутрішня мотивація: вони мають потребу в опануванні професією на високому рівні, зорієнтовані на отримання міцних професійних знань і практичних умінь. Стосовно ж «слабких», то їх мотиви загалом зовнішні, ситуативні, наприклад уникнути осуду і покарання за низьку успішність, тощо. Організована діяльність, у якій людина бере участь без бажання, практично її не розвиває.

Варто згадати слова англійського письменника О. Уайльда, який підкреслював, що освіта – річ пречудова, але добре було б інколи пам’ятати: нічому з того, що потрібно було знати, примусово навчити не можна. Справжнє духовне багатство та всебічний розвиток спостерігається тоді, коли людина сама прагне до знань, науки, мистецтва.

Існує стара притча про трьох робітників, які возили каміння. Коли в них запитали, що вони роблять, один із них відповів, що возить каміння, другий – що заробляє на шматок хліба собі і своїй родині, а третій – що будує церкву.

Сьогоднішній учень за своїми поглядами та переконаннями схожий на них, адже ним керують різні мотиви. Мотивація передбачає:

  • морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий «внутрішній двигун»;
  • прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;
  • пошук відповідей на запитання «чому?», «навіщо?», «заради чого?».

Загальновизнаним серед педагогів та психологів є той факт, що будь-яка діяльність спонукається не одним мотивом, а їх комплексом, тобто є полімотивованою (пізнавальні, соціальні, професійні, утилітарні). Серед комплексу методів навчання особливе місце відводиться саме методам стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

До них відносимо:

1) методи стимулювання інтересу до навчання: – створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу. Розвиток інтересу в учнів – це засіб активізації навчання, що сприяє кращому засвоєнню знань. Цікаво учням – цікаво з ними і вчителеві; – пізнавальні ігри як метод набувають великого значення для стимулювання та формування інтересу до знань (ігри-подорожі, вікторини тощо). Видатний педагог-батько Б. Нікітін склав для своїх дітей понад 500 дидактичних ігор.

2) методи стимулювання обов’язку й відповідальності. Ідеальне навчання засноване лише на інтересі, без оцінок, щоденного оцінювання. Новатором у такому підході до навчання є грузинський педагог Ш. Амонашвілі. Головне в цьому методі – привчити дитину жити не тільки за стимулом «хочеться», а й за стимулом «треба», «необхідно». Основним правилом цього методу є: «Це згодиться в житті», «Без цього не можна бути освіченою та культурною людиною», «У майбутньому це стане тобі необхідним». Мотивація навчання спецпредметам – це система пізнавальних, соціальних мотивів, тобто сукупність, комплекс усіх спонукань до знань, допитливості, пізнавальної потреби, навчальної діяльності, зацікавленості до наукового пізнання та пошуку істини.

Приклади методів стимулювання й мотивації до навчання в учнів:

– використання ефекту подиву;

– створення проблемної ситуації;

– евристична бесіда;

– використання аналогії, порівняння, протиставлення;

– створення ситуації зацікавленості;

– пізнавальні ігри;

– використання навчальних дискусій;

– створення ситуації вільного вибору учнями навчального завдання;

– створення емоційно-моральних переживань;

– створення ситуації захопленості;

– використання методу аналізу життєвих ситуацій;

– створення на уроці ситуації успіху;

– використання наочності;

– формування в учнів мотивів обов’язку і відповідальності у навчанні;

– використання історичного матеріалу;

– застосування нового факту;

– використання методу доцільних задач;

– використання спостережень, наслідування, виміру, експерименту;

– використання відкритої інформації на уроках;

– використання практичних задач.

Важливими у процесі створення позитивного ставлення до навчання є успіх та похвала. Успіх – головне джерело мотивації учня до вивчення спецпредметів. Тільки успіх дає задоволення від навчання й приведе в подальшому до ще кращих успіхів. Один раз досягнутий успіх забезпечить заохочення й бажання повторного успіху. Похвала – це не що інше, як один із видів нагороди, що підвищує почуття гідності і може подіяти як позитивний імпульс для нового успіху. Дуже важливо підходити індивідуально, порівнюючи нинішній рівень учня з його попереднім рівнем і вказувати на індивідуальний розвиток дитини. Крім того, сильним мотивуючим чинником буде використання інноваційних підходів до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроках.

Він включає:

– раціональний вибір мети і завдань уроку, його змісту і структури;

– застосування методів і прийомів активного навчання учнів;

– вміле поєднання колективних, групових та індивідуальних форм навчання на основі диференціації;

– систематичне використання різних видів самостійної роботи учнів;

– зв’язок теоретичного матеріалу і задач;

– посилення прикладної спрямованості;

– використання сучасних засобів навчання;

– удосконалення міжпредметних зв’язків;

– удосконалення форм і методів контролю навчальних досягнень учнів.

Використання інноваційних форм проведення уроків (урок-гра, урок-вікторина, проблемний урок, урок-подорож, урок-конференція, урок-розв’язування завдань і т. д.) поглинає учнів у активну навчально-пізнавальну діяльність, розкриває їх творчий потенціал, зацікавлює на самостійний пошук додаткової інформації. Сама особистість учителя теж може бути сильним мотивуючим чинником. Педагог, що досконало і глибоко володіє знаннями зі свого предмету, виклад навчального матеріалу будує логічно, чітко, доступно і оперує цікавими деталями та фактами, вражає учнів, особливо старшокласників, великим кругозором, захоплює своєю освіченістю.

Г. Драйден відмічав, що найкращі вчителі – «активатори», ведучі, тренери, «мотиватори» і «диригенти». У цьому випадку спрацьовує психологічний механізм наслідування. Вони переживають внутрішні протиріччя між наявним і необхідним рівнем своїх знань, що і стимулює їх до більш активного навчання. Від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить те, чи зможе він використати такі методи і форми роботи з учнями, за яких у них сформуються сталі позитивні мотиви для набуття знань, умінь і навичок, виникнуть інтелектуальні інтереси.

Отже, до основних умов формування позитивного ставлення до навчання можна віднести:

  • готовність дитини до навчання;
  • позитивне ставлення учнів до навчального закладу та процесу навчання;
  • формування мотивації до вивчення предметів, пізнавального інтересу;
  • комплексна організація навчально-виховного процесу, враховуючи індивідуальні, психологічні особливості учнів;
  • інноваційний підхід до організації та проведення навчальних занять.

коментарі 2

Залишити відповідь