Єдиний спосіб вийти з аб’юзивних відносин – перестати маніпулювати. Це можливо, коли один із батьків бере відповідальність на себе: «Це не ти змусив, це я не впорався», «Я, дійсно, хотів так, як краще, але був не правий», «Я сам був не правий». Так у родині починають закріплюватися поняття: – довіри; – виконання обіцянок; – цінність слова; – підкріплення впевненості; – цінність самої людини. Зовсім не обов’язково бути «жорстким», щоб тебе чули. Зовсім не обов’язково контролювати, щоб щось було виконано. Таке токсичне ставлення сильно відображається на психіці та накладає свій відбиток на життя вже дорослих дітей. Позбутися від усіх негативних «налаштувань», опрацювати цю тему і повернути адекватну самооцінку складно, але можливо.  

– пригнічення волі дитини; – знищення віри в себе; – підривання самооцінки; – виникнення страхів; – дитина не може навчитися приймати рішення самостійно. Здебільшого діти, які зазнавали аб’юзу зі боку батьків, у майбутньому несвідомо обирають партнера, схильного до аб’юзу. Просто ми впізнаємо знайоме, рідне й оманливо безпечне. Наголошу на те, що вербальний аб’юз (у словах) такий же травматичний, як і фізичний. Для дитини батьки – центр Всесвіту. І якщо батьки думають про мене погано – я вірю, що я така, адже вони знають краще. Вербальний аб’юз не лише веде до викривлення нашого уявлення про себе, але і формує негативне очікування нашого майбутнього.

Потрібна ваша фізична присутність у просторі дитини. Обіймайте її. Якщо хоче на ручки — обов’язково задовольніть цю потребу. Навіть якщо дитина постійно намагається брати вас за руку, бути поряд — не відсторонюйтесь і наберіться терпіння. Я з власного досвіду знаю, як це непросто, коли малеча висить на тобі, як мавпеня, з ранку до вечора. Розмовляйте з донькою чи сином. Діалог — наше все. Доступною і простою мовою відповідайте на всі запитання, що хвилюють. Розповідайте про те, що відбувається, але без лячних подробиць. «Ми переїхали, тому що зараз у нашому домі й місті жити небезпечно. У світі таке трапляється, на жаль. І зараз це трапилося з нами. Хоча ми віримо в…

Звернутись за професійною допомогою до психотерапевтів і психологів, неврологів або дитячих психіатрів. Бути максимально концентрованим на дитині, терплячим до її нетипових проявів і дизрегуляції. Дати дитині проявити свою значущість: узяти участь у волонтерському проєкті, допомогти створити власний невеликий волонтерський проєкт. Не тиснути на дитину, натомість надавати максимальну емоційну підтримку. Якщо є така необхідність — скажіть дитині: «Нічого страшного не трапиться, якщо ти цьогоріч не перейдеш до наступного класу/не закінчиш школу/не складеш ЗНО, а зробиш це наступного року». У першу чергу ви маєте подбати про психічне здоров’я сина чи доньки. Всіляко заохочуйте фізичну активність вашої дитини. Адреналін і кортизол покидають організм саме через тіло, натомість поповнюються запаси дофаміну. Спілкування з однолітками…

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – реакція психіки на пережиту травму й гострий стрес. Але не кожен травмуючий досвід і не в кожного призведе до появи ПТСР.