Діти – щастя, створене працею

Дитина пізнає світ через своїх близьких. Сьогодні саме сім’я відіграє провідну роль у формуванні моральності і духовності дитини. Жоден навчально – виховний заклад не може дати того, що дає нормальна сімейна атмосфера. Діти орієнтуються на поведінку дорослих, як прообраз власних дій. Недарма в народі кажуть : “Від доброго дерева – добрий пагін одійде, від добрих батьків – добра дитина”. В.Сухомлинський, звертаючись до батьків, говорив: ”Діти не тільки і не стільки джерело радості. Діти – щастя, створене працею”.

Давно відомо, що мати з раннього дитинства забезпечує дитині відчуття безпеки, безмежної любові, ніжності, ласки. Батько захищає дитину, навчає здійснювати свій вибір, бути відповідальним. Дівчинка , яка не відчула в дитинстві любові батька, в дорослому житті схильна  повністю підкорятися чоловіку, і, часто  значно старшому за віком. Хлопчик вже після першого року життя починає копіювати батька та привертати увагу до себе.  Якщо батько жорстокий, покинув сім»ю,  б»є та ображає матір, палить або алкогольно залежний, цілком вірогідно що син наслідує його приклад. Виховувати моральні якості в дитини батько здатний лише  якщо сам їх сповідує.

Незалежно від фінансового і соціального статусу батька , його авторитет у сім»ї повинен бути непохитним і незаперечним. Адже понад усе дитина цінує  не розмір прибутків, а причетність до сімейних справ, що буде цінувати і через багато років.

Так склалося, що частіше ми виховуємо дитину за допомогою вказівок: це роби, цього нероби. В нас немає часу з»ясовувати причину  того, що сталося. А якщо дитина не слухається, потрібно її покарати. Таким чином з нами поводилися наші батьки, з ними – їхні. Так робимо і ми. Але результат отримуємо прямо протилежний. Сучасні діти не дуже квапляться виконувати накази. Вони потребують  пояснень, до того ж вони добре знають  свої права. Якщо дитині постійно вказувати , що робити,  вимагати  безумовної  слухняності, надмірно опікуватися , то в неї так і не сформується почуття відповідальності, пригнічується  творчість. Діти з авторитарних сімей, підростаючи, чекають що хтось інший вирішить за них, як діяти, як жити. А батьки із жахом спостерігають, якими діти стають несамостійними, залежними від інших, і досить часто – від своїх друзів, від ігрових автоматів, алкоголю, наркотиків, релігійних сект. Але  й залишати без уваги негативну поведінку дітей неприпустимо – вседозволеність  не краща  альтернатива авторитарному вихованню.

Як же досягати дисципліни без конфліктів?

Уважно ставтеся до природних  рис характеру і здібностей дитини, не варто намагатися підлаштувати її під свій ідеал. Чесно кажучи, ми ж і самі не ідеальні.

Критичне зауваження спрямовуйте  не на особистість дитини, а на її вчинки. Наприклад,   не  »ти поганий», а «ти погано вчинив».

Не критикуйте  почуття дитини: «Припини істерику», «Не будь нюнею, ти ж хлопчик». Заборона на такі почуття як образа, гнів, роздратування не може усунути самі ці почуття. Вони залишаються всередині, накопичуються, і виливаються з такою силою що їх неможливо стримати. Краще допомогти дитині висловити свої почуття і запропонувати прийнятний спосіб їх вираження. Наприклад, можна дозволити вдосталь покричати від злості і таким чином викричати її, або побити подушку чи порвати папір.

Негативне майбутнє внаслідок ефекту навіювання пророкують такі вислови:  «Ти ніколи не можеш зробити правильно»,  «Чого ще чекати від такого як ти», “Впадеш, захворієш”. Краще навіювати позитивне. І, незважаючи ні на що, кожен день  з дитиною починайте  радісно, закінчуйте миром.

Не завжди легко уникати образливих слів, коли ми не в гуморі або сердиті. В ці хвилини варто зробити декілька глибоких вдихів, вийти в іншу кімнату щоб заспокоїтись, та ретельно обміркувати свої майбутні слова.

Не забувайте ділитися та обмінюватися почуттями за день, що було вдалого, а що не виходить добре. У розмові  можна пояснити: «І в мене так було», «В мене теж не виходило», «І в мене були  конфлікти», а потім запропонувати свій варіант виходу із ситуації.

Відомий психотерапевт, батько двох дітей Володимир Леві пропонує свої правила покарання:

-покарання повинно бути справедливим, інакше воно подіє у зворотній бік;

-якщо сумніваєтесь, карати чи ні, краще не карайте;

-покарання може бути суворим, але одне за все одразу, а не по одному за кожну провину;

-після покарання- пробачте, адже навіювання  минулого  не дає дитині стати іншою.

Пам»ятайте, що дитина має боятися не вашої кари, а вашого засмучення. Вимагаючи слухняності, дійте впевнено та рішуче, не втрачайте самовладання. А інколи дитина і без слів повинна зрозуміти слово «ні», або «не можна».

На жаль, сьогодні ми  чуємо про випадки жорстокого поводження з дітьми, або насильство. Проте насильство, яке залишає синці не є єдиним, що завдає болю, – інколи слова, які вживають батьки, також можуть зробити зле  своїм дітям.

Приниження  та образи «дурень, телепень, бовдур» особливо небезпечні у присутності сторонніх . Діти вірять тому, що говорять дорослі, і якщо вони чують багато злих слів: «Вічно ти заважаєш»,  «не плутайся під ногами» , «навіщо  я тебе народила», то діти починають думати, що вони і справді нікчемні. А діти, які відчувають що вони нічого не варті створюють багато проблем . Цілком ймовірно, що вони погано навчатимуться в школі, будуть нестриманими, агресивними. Деякі діти  можуть бути невпевненими або замкнутими. Можливо,  матимуть проблеми з алкоголем, наркотиками, порушуватимуть закон.

Дехто вважає, що суворе виховання  готує дитину до суворого життя, тому не обіймають і не пестять її, не цілують, не виявляють турботи і співчуття. В таких дітей спостерігаються розлади травлення, порушення сну, енурези. Розвиваються неврози та істерії, такі порушення поведінки як смоктання пальців, розкачування, тощо.

Психологічних травм дитині  також завдають залякування фізичною карою, замикання в кімнаті.

За результатами опитування, у відповідь на крики, образи та приниження дорослих у  багатьох дітей, крім злості та гніву  виникає ще й бажання вирости і відповісти тим  самим.

Спадає на думку «Що посієш, те й пожнеш», а ще слова Піфагора «не змушуй дітей ронити сльози занадто часто, інакше їм буде нічого зронити над твоєю могилою».

Щоб виростити добру і світлу людину, потрібно присвятити цьому своє життя, і не сподіватися на  «когось» чи   « а може». Не відкладаючи, сьогодні, цієї ж миті, подаруйте дитині хвилину свого часу,  якого вічно бракує, подаруйте часточку своєї  уваги,  ніжності, любові. Якщо дітям дарують любов, вони повертають її. Якщо їм нічого не дається,  то їм не має чого повертати.

За матеріалами Абраменко Л.М.