Психологічні особливості організації домашнього завдання

Необхідність домашнього завдання зумовлена тим, що однією з най­важливіших задач освіти є набуття всіма учнями основоположних знань та вмінь, а також подолання меж, які притаманні організаційній структурі уроку. Як зізнаються бага­то вчителів, домашнє завдання є од­ним з найважчих структурних еле­ментів уроку. Саме воно нерідко дається «на ходу» або у «згорнутому вигляді» перед самим дзвінком, а то й після. Цей елемент уроку вияв­ляється недостатньо продуманим і розробленим: учитель лише вка­зує сторінки або параграф підруч­ника і номер вправи, але при цьому відсутня необхідна цільова установ­ка. Адже домашня навчальна робота учня — це форма організації са­мостійного індивідуального вивчен­ня навчального матеріа­лу у позаурочний час. Вона органіч­но входить до процесу навчання як його необхідної ланки. Домашнє за­вдання можна розглядати як індиві­дуальну форму навчальних занять. На уроці зазвичай учні працю­ють фронтально, засвоюючи один і той же матеріал в однаковий для всіх проміжок часу і під. суворим контролем учителя. Удома вивчення матеріалу проходить інакше. Учні самі планують свою роботу, викону­ють завдання і самоконтроль улюб­леними способами, витрачаючи стільки часу, скільки буде потрібно. Крім того, на відміну від роботи на уроці, учні у процесі виконання завдань можуть перечитувати один і той же текст кілька разів, перепи­сувати його або конспектувати, шу­кати пояснення незнайомих тер­мінів у словниках.

У психолого-педагогічній літературі описано різні функції домашнього завдання. Так, А. І. Щукіна виділяє такі функції домашньої навчальної роботи:

а) закріплення знань, умінь, на­вичок;

б) застосування отриманих знань з практики;

в) підготовка до сприйняття ново­го матеріалу та актуалізація но­вих.

знань;

г) продовження класної роботи;

д) виховна функція.

У свою чергу, В. Г. Федорович ствер­джує наявність дещо інших функцій:

а) засвоєння нових знань;

б) вироблення спеціальних умінь та навичок;

в) застосування знань, умінь та навичок на практиці;

г) підготовка до засвоєння нових знань;

д) узагальнення та систематизація наявних знань;

є) комплексні завдання.

Для того щоб домашнє завдання бу­ло фундаментальною частиною навчально-виховного процесу і бу­ло пов’язане з уроком, воно має за­довольняти певні задачі й вимоги:

по-перше, домашні завдання повинні бути невеликими за обсягом, але змістовними. Вони зосереджені на засвоєнні, закріпленні або повторенні матеріалу, що вивчається;

по-друге., домашні завдання повинні бути більш простими і зрозумілими, ніж класна навчальна робота. Складне до­машнє завдання, на яке витрачається багато часу, знижує інте­рес і пізнавальну активність учня;

по-третє, домашнє завдання ко­рисно пов’язувати з безпосеред­німи спостереженнями і вра­женнями дітей, особливо під час розв’язання задач, примірок, творів, проведення практичних і лабораторних робіт;

по-четверте, обов’язковою ви­могою є необхідність інструктивних вказівок учителя про те, як виконувати завдання. Важливо попередити можливість механічного копіювання того, що виконувалося у класі;

по-п’яте, корисно індивідуалізувати домашнє завдання від­повідно до пізнавальних здіб­ностей певного учня та його успіхів у навчанні. Для відстаючого або неуспішного учня більш лег­ке завдання закріпить його сили і самовпевненість. Домашнє за­вдання більш високого рівня складності сприяє інтенсивному розумовому розвитку добре встигаючих учнів;

– по-шосте, треба пам’ятати, що будь-яке домашнє завдання обов’язково повинне бути перевірено та оцінено вчителем.

Тепер звернемося до питання про вимоги, що висуваються під час організації домашнього завдання. Ви конання вимог необхідне для того, щоб учні швидко та якісно виконували завдання, витрачаючи мінімум часу та отримуючи максимум користі, щоб попередити невиконання домашніх завдань.

Перерахуємо основні вимоги до організації домашньої роботи.

Назвати тему чергового уроку, встановити його зв’язок з домашнім завданням.

Сформулювати мету та пізна­вально-виховні задачі майбутнього уроку й домашнього завдання.

Проінструктувати учнів, як їм раціонально підготуватися до і майбутнього уроку (учням рекомендується пригадати, які знання та вміння, отримані під час вивчення, можна використати).

Звернути увагу на можливі зв’язки матеріалу з осо­бистим досвідом, практикою, життям.

З погляду психологів, важливим є виконання таких організаційних моментів:

1. Стимулювання позитивних мо­тивів діяльності, що спонукає до виконання домаш­нього завдання. Під час вико­нання домашнього завдання з будь-якого предмета учень за­звичай слідує тим прийомам і методам, з якими він знайо­мився на уроках. Якщо вчитель обмежується простим викладом матеріалу, то цим він мотивує учнів до заучування, часто неос-мисленого та малокорисного. Учень у цьому випадку майже не бере участі у бесіді, відповіді йо­го односкладні та формальні, діти нерідко порушують дис­ципліну. Якщо ж матеріал на уроці не просто виголошується, а піддається всебічному розгля­ду, то така робота примушує й удома займатися приблизно у такому ж режимі. Учні ніби продовжують розпочату у класі роботу, копіюючи прийоми і ме­тоди, використані вчителем. Не завжди треба детально обґрун­товувати кожне пропоноване домашнє завдання, це робиться лише в тому випадку, коли учні сумніваються у доцільності зав­дання. Під час виконання твор­чих завдань мотивацією є цікаво поставлене питання, при трену вальних — прагнення учнів до вдосконалення навичок. Дуже важливим є вміння поводитися з допоміжними навчальними матеріалами, тобто з письмови­ми й креслярськими обладнан­нями, рахунковими пристроя­ми, вимірювальними інстру­ментами, з картами, таблицями. На кожному уроці необхідно працювати з довідковою літера­турою, щоб навчити школярів правильно спілкуватися з нею. Учні швидше звикають до вико­ристання допоміжних ма­теріалів, коли переконуються у перевагах такої роботи. Необ­хідно вчити учнів виписувати необхідну інформацію з на­вчальних книг, складати план, тези і конспект.

2. Диференціація домашнього за­вдання. На жаль, диференційо­ване домашнє завдання й доте­пер зустрічаються у наших учнях швидше як виняток.

Диференційоване домашнє завдан­ня дозволяє:

домагатися, щоб кожний учень засвоїв основний зміст освіти;

на основі цього використовува­ти індивідуальні схильності, здібності, сильні сторони кож­ного учня;

виявляти найбільш обдарованих учнів та цілеспрямовано розви­вати їхні здібності.

Індивідуальний підхід до дітей під час організації домашньої навчаль­ної діяльності реалізується через за­вдання різного обсягу, різного рівня складності, різного ступеня надан­ня допомоги. При цьому можна враховувати й особливості, прита­манні дітям різних типологічних груп, й особливості загального роз­витку, а також рівень засвоєння учнем програмового матеріалу.

Також учителям слід приділяти до­статньо уваги індивідуалізації до­машньої роботи з урахуванням здіб­ностей та інтересів учнів. При цьому ми можемо забезпечити право ди­тини обирати з ряду завдань таке, яке відповідає її інтересам. При ба­жанні учнів учитель озброює їх інс­трукціями, схемами, алгоритмами виконання домашнього завдання. Індивідуальний підхід до учнів під час організації домашньої роботи створює умови для виконання за­вдань, спрямованих на поглиблення отриманих знань, вдосконалення умінь та навичок.

Можливі завдання-мінімуми, обо­в’язкові для всіх учнів класу, і завдання-максимуми, розраховані на тих, хто цікавиться предметом.

Суть диференційованого підходу полягає у пошуку більш простого шляху, за допомогою якого учень може досягти кінцевої мети, тобто самостійно виконати завдання. Така диференціація зводиться до зміни характеру інструкції для самостій­ної роботи, тобто до домашнього завдання додаються підготовчі пи­тання або вправи, виконання яких забезпечує розв’язання основного завдання.

З. Контроль та оцінка домашнього завдання. Перевірка домашнього завдання передбачає:.

встановлення факту його вико­нання, правильність виконан­ня, якість (як за змістом, так і формою);

виявлення самостійності вико­нання;

визначення прийомів, вико­ристаних учням під час само­стійної роботи вдома;

виявлення ступеня підготовле­ності учнів до засвоєння нового матеріалу.

В. Л. Сидоренко пропонує різно­манітні форми контролю за вико­нанням домашнього завдання, які забезпечували б не тільки оцінку ре­зультатів, але й намічали б перспек­тиву індивідуальної роботи з кож­ним учнем. Він виділяє такі форми:

І) Перевірка зошитів учителем:

виправлення помилок;

підкреслення орфограм;

підкреслення слів з допущеною помилкою;

виставляння відповідних знач­ків (сигналів про помилку) на поля, в кінці кожного рядка, на якому виявлена помилка;

вказівки наприкінці виконаної роботи на загальну кількість помилок і джерел, які допоможуть знайти й виправити допущені помилки.

Обов’язкова вимога до учнів — виконання роботи над помил­ками. Якість цієї роботи має пе­ревірятися на уроці, наприклад, у словарному диктанті або за ін­дивідуальною картою.

Перевірка виконання письмо­вих домашніх завдань, спираю­чись на аналогічний мовний ма­теріал у класі.

Контроль письмових та усних завдань окремих учнів (за ін­дивідуальними картками).

Проглядання зошитів з домаш­нім завданням перед уроком асистентами вчителя.

Непрямий контроль заснований на спостереженні за роботою учня на уроці.

Взаємний контроль учнів при обміні зошитів (парна робота з використанням довідників, підручників, словників). Взаємоперевірка робіт є ефек­тивним засобом формування вмінь самоконтролю і взаємо­контролю, розвиває волю, підвищує працездатність, озб­роюючи дітей раціональними прийомами розумової діяль­ності. За такої перевірки у під­літків зростає інтерес до слов­ників і довідкової літератури, виробляється вміння самостій­но ними користуватися.

Самоконтроль: зіставлення ви­конаної роботи з оригіналом, а також з вимогами, що висува­ються до даного виду роботи.

Часто вчителі не знають, коли треба проводити перевірку домашнього завдання. Досвід показує, що до­машню роботу краще перевіряти на початку уроку, якщо тема уроку є продовженням попередньої; якщо ж тема нова, то перевірку можна проводити й наприкінці уроку.

Якими б способами вчитель не пе­ревіряв домашнє завдання, в усіх випадках важливо дати об’єктивну оцінку виконаних домашніх за­вдань, враховуючи при цьому не тільки правильність, самостійність та акуратність роботи, але й виконан

ня вказівок учителя. Безумовно, за допомогою постійного контролю, вчитель має прагнути, щоб в учнів не виникали сумніви, чи обов’язкове виконання домашнього завдання.

Таким чином, учителю можна реко­мендувати дотримуватися таких правил з організації, контролю та перевірці домашнього завдання:

вести повсякденні спостережен­ня за роботою учнів і виявляти причини упущень під час вико­нання домашнього завдання як окремими учнями, так і класни­ми колективами;

проводити систематичний кон­троль за домашньою роботою учнів і досить об’єктивний аналіз. Це допоможе визначити не тільки головні ускладнення учнів, але й певною мірою роз­крити недоліки у викладанні окремих предметів, що, врешті-решт, може сприяти поліпшен­ню роботи вчителів;

виявляти оптимальні умови для успішної роботи над домашніми завданнями, як для всіх учнів даного класу, так і для окремих учнів, сприяти, (спільно з бать­ками) створенню таких умов;

виробляти й періодично вдоско­налювати режим для школярів, організовувати його виконання, надавати особливу увагу організації вільного часу учнів, залуча­ти для цього батьків;

допомагати учням в організації робочого місця та плануванні домашніх навчальних занять;

кожному педагогу необхідно спеціально учити учнів готувати уроки з предмета та здійснювати дієвий самоконтроль;

всім вихователям слід звертати серйозну увагу на формування в учнів позитивних мотивів нав­чальної діяльності. Проаналі­зуємо рекомендації для учнів щодо виконання домашніх зав­дань.

Так, Н. Н. Введенський сформулю­вав такі основні умови, що сприя­ють ефективності розумової праці й лежать в основі виконання до­машнього завдання.

Поступове входження в роботу. Розумову діяльність треба почи­нати з підготовки робочого міс­ця, з простих елементів, посту­пово збільшувати обсяг та склад­ність виконуваних психічних навантажень.

Дотримання суворої система­тичності та послідовності у ро­боті, що передбачає ретельне її планування.

Вироблення й дотримання оп­тимального ритму і темпу розу­мової діяльності.

4) Оптимальне чергування праці й відпочинку. Також слід пам’ятати, що:

• по-перше, необхідно дотримуватися певного режиму дня, який передбачає достатньо часу для сну (8 годин), уранішній тонізуючий контрастний душ, який не тільки освіжить тіло, але й активізує імунну систему, також невеликі прогулянки і «хвилинки» відпочинку. До того ж, необхідно «придивити­ся» до режиму споживання їжі;
• по-друге, вчені визначили, що найпродуктивніший час з 9 до 14 (тобто той час, коли учні пе­ребувають у школі) та з 16 до 19 годин (найбільш оптималь­ний час для виконання домаш­ніх завдань). Не рекомендується ніч напередодні відповідального уроку цілком відводити для зуб­ріння, адже вранці голова по­винна залишатися ясною та світлою.

Для того, щоб навчаль­ний матеріал ґрунтовно засвоїв­ся, необхідно, щоб пройшло 6— 8 годин після його вивчення. Тому вивчений вночі, перед іс­питом, матеріал не встигає «укластися в голові».