Батькам
-
Страх ядерного удару
Відчувати страх та тривогу стосовно можливої загрози життю – нормально й природно. До цих почуттів додаються невизначеність та безпорадність. Адже ніхто не може гарантувати, коли й чи дійсно відбудеться ця ядерна атака. Визнання неможливості на щось вплинути також посилює тривогу. Тож у цей час важливо подбати про себе. Якщо тривога накриває раптово, то впоратися допоможуть:
-
Чи допоможе алкоголь зняти тривогу
Популярною є думка, що людина приймає алкоголь для того, щоб зменшити свою тривогу. Насправді алкоголь є наркотиком, тобто він дає ілюзію переміщення людини до якогось уявного світу. Він змінює свідомість людини. І в цей час сп’яніння людина може не відчувати тривогу.
-
Базові правила психологічної стійкості під час війни
1. Перестати очікувати “коли це закінчиться”. Це звучить жорстоко, але таке очікування забирає у вас сили. Закінчиться. Обов’язково. Але необхідно діяти відповідно до реалій сьогодення.
-
Тренуємо асертивність
Асертивність – це особиста відповідальність за свою поведінку; вміння не звинувачувати інших людей за їх реакцію на нашу поведінку; здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини; самоповага, повага до інших людей.
-
Чи можна відпочивати під час війни
Делікатність – це чи найнеобхідніша зараз манера поведінки. Будь яка наша дія має бути усвідомлена тим, що можна комусь зробити боляче. І цих «комусь» – пів країни, якщо не більше. Якщо ти спиш не в окопі – тобі вже повезло. Якщо живеш в незруйнованому будинку – тобі знову повезло. Якщо твої діти при тобі, здорові і не травмовані війною – тобі дуже повезло. А якщо в тебе ще є робота і улюблена машина чи мотоцикл – то ти тричі везунчик. Війна має збільшувати емпатію, а не розділяти людей на два табори. Дорослість суспільства вимірюється саме нею. Можна і потрібно відпочивати від війни, але треба це робити делікатніше.
-
Як мотивувати себе
Людина так влаштована, що не може працювати постійно в одному режимі. Періодично відбувається занепад сил, опускаються руки і зовсім не хочеться нічого робити. У цей момент важливо себе підбадьорити і мотивувати, щоб повернутися у стрій.
-
Як підтримати дитину, якщо рідну людину поранили на війні
Коли рідні дитини зазнали поранень, перебувають на лікуванні чи реабілітації – у дитини виникає багато тривог і запитань… Підтримка потрібна не лише пораненим рідним – підтримка потрібна і дітям… Обговорюйте з дитиною ситуацію зі здоров’ям поранених. Уникаючи розмов, кажучи «напівправду», намагаючись оберегти її від хвилювань, ми, на жаль, зумовлюємо те, що дитина залишається зі своїми домислами та тривогою наодинці – а це дуже непросто… Важливо говорити з дітьми, слухати усі занепокоєння та запитання – і пробувати знайти відповіді та надати емоційну підтримку. Дитині набагато легше, якщо в цьому досвіді вона не сама і може говорити з рідними про свої занепокоєння. Залучайте дитину до турботи про поранених. Турбота може проявлятися по-різному:…
-
Як впоратись із втратою
-
Як вийти з аб’юзивних відносин
Єдиний спосіб вийти з аб’юзивних відносин – перестати маніпулювати. Це можливо, коли один із батьків бере відповідальність на себе: «Це не ти змусив, це я не впорався», «Я, дійсно, хотів так, як краще, але був не правий», «Я сам був не правий». Так у родині починають закріплюватися поняття: – довіри; – виконання обіцянок; – цінність слова; – підкріплення впевненості; – цінність самої людини. Зовсім не обов’язково бути «жорстким», щоб тебе чули. Зовсім не обов’язково контролювати, щоб щось було виконано. Таке токсичне ставлення сильно відображається на психіці та накладає свій відбиток на життя вже дорослих дітей. Позбутися від усіх негативних «налаштувань», опрацювати цю тему і повернути адекватну самооцінку складно, але можливо.
-
Наслідки аб’юзивних відносин
– пригнічення волі дитини; – знищення віри в себе; – підривання самооцінки; – виникнення страхів; – дитина не може навчитися приймати рішення самостійно. Здебільшого діти, які зазнавали аб’юзу зі боку батьків, у майбутньому несвідомо обирають партнера, схильного до аб’юзу. Просто ми впізнаємо знайоме, рідне й оманливо безпечне. Наголошу на те, що вербальний аб’юз (у словах) такий же травматичний, як і фізичний. Для дитини батьки – центр Всесвіту. І якщо батьки думають про мене погано – я вірю, що я така, адже вони знають краще. Вербальний аб’юз не лише веде до викривлення нашого уявлення про себе, але і формує негативне очікування нашого майбутнього.