Як дорослим підтримати дитину/підлітка з гострим стресовим розладом

• Потрібна ваша фізична присутність у просторі дитини. Обіймайте її. Якщо хоче на ручки — обов’язково задовольніть цю потребу. Навіть якщо дитина постійно намагається брати вас за руку, бути поряд — не відсторонюйтесь і наберіться терпіння. Я з власного досвіду знаю, як це непросто, коли малеча висить на тобі, як мавпеня, з ранку до вечора.
• Розмовляйте з донькою чи сином. Діалог — наше все. Доступною і простою мовою відповідайте на всі запитання, що хвилюють. Розповідайте про те, що відбувається, але без лячних подробиць. «Ми переїхали, тому що зараз у нашому домі й місті жити небезпечно. У світі таке трапляється, на жаль. І зараз це трапилося з нами. Хоча ми віримо в те, що повернемось, і дуже сподіваємось». Нам іноді здається, що дитина не витримає реальності. І ми її не проговорюємо. Але це ще тривожніше для дитини, ніж правда.

• Не переносьте на дитину свої тривоги й страхи. Саме ви — дорослий, який несе відповідальність за все, що відбувається, а дитина має відчувати поряд із вами безпеку. Я протестую проти фраз на кшталт «Тепер ми залишились із тобою вдвох», «Тепер ти моя опора і надія», «Буду тепер жити задля тебе». Бабусі можуть казати онукам: «Синочку, ти тепер єдиний чоловік у сім’ї. Допомагай мамі, вона має на тебе опиратися». Будь ласка, запам’ятайте: це — неправильно. У такі моменти дитина плутає ролі й бере на себе надто велику ношу. Іноді непосильну, адже її мозок ще не сформований до кінця і їй ще бракує ресурсів для емоційної регуляції та стратегічного бачення світу. Тож якщо дитина чутиме такі фрази, може ще більше тривожитись.

• Не тисніть на дитину з навчанням, хорошою поведінкою. Не вживайте фраз на кшталт «Зберись!», «Та скільки можна!», «Ти чому став нестерпний(а), плаксивий, неслухняний?!». Дайте більше часу і підтримуйте чадо.

• Стабілізація життя дитини відбуватиметься й завдяки ритуалізації. Створіть і забезпечте дотримання дитиною чіткого розкладу, поверніть в її життя звичні рутини. «Що б не трапилось, зранку ми…»

• Читайте дитині казки, прослідкуйте, щоб у неї була можливість регулярно гратись у пісочниці, щось ліпити, буцати м’ячик, гратися з ляльками. Такі суто дитячі заняття потрібні, навіть коли ви перебуваєте у сховищі чи підвалі. Адже дитина має продовжувати досліджувати світ незалежно від віку.

• У дитячі групи віддавайте не одразу, а лише коли мине перший етап адаптації. Наприклад, свого сина я зараз не віддаю в дитячий садок в іншій країні саме через те, що він постійно вимагає моєї присутності поряд і не хоче випускати з поля зору. Ми переїжджали, дитина не бачить тата і бабусю, які проводили з нею багато часу. Сталося забагато змін. Посилювати тривожність дитини не потрібно, і я чекаю, поки син заспокоїться.

Щодо хронічного стресового розладу — він небезпечний тим, що відрегулювати його не можна. Стрес-фактор діє постійно, а травматичні ситуації повторюються.