Типові помилки в роботі з невстигаючими учнями

Першою і основною причиною поганого старту нормальної дитини стає її глибока педагогічна занедбаність. Якими б прекрасними не були вроджені задатки, вони потребують постійного тренування і розвитку, без яких, залишаючись певний час у вигляді прихованих можливостей, поступово, але невблаганно втрачають свій потенціал. Несформованість в учня позитивної стійкої мотивації до навчальної діяльності може стати провідною причиною його слабкої успішності.

Для невстигаючих учнів характерні слабка самоорганізація: невміння керувати власними психічними процесами (увагою, пам’яттю), відсутність сформованих раціональних способів навчальної роботи, небажання думати при вирішенні навчальних завдань, формальне засвоєння знань. Вивчення особливостей уваги та пам’яті показали, що низькі показники в діяльності пам’яті і у4ваги у невстигаючих учнів не є результатом яких-небудь патологічних змін у цих процесах, вони пояснюються відсутністю необхідних умінь і навичок правильно працювати. А вина в цьому лежить перш за все на вчителеві.

Типові помилки в роботі з невстигаючими учнями:

– Тривала напружена робота на уроці, коли всі швидко втомлюються і починають допускати помилки.

– Обмежений час при контрольній роботі, що призводить до нервово-психічної напруги, бо невиконання в визначений термін загрожує негативною оцінкою.

– Вчитель у високому темпі задає несподіване запитання і вимагає від них негайної відповіді.

– Не досить вдала відповідь оцінена негативно.

– Різке зауваження вчителя після розборок з сильнішим учнем.

– Великий за обсягом та різноманітний за змістом матеріал.

– Учитель дуже тихо говорить, окремі слова вимовляє нечітко, учням важко стежити за ходом розповіді.

– Голос надмірно гучний, учні швидко стомлюються.

– Учитель говорить у дуже швидкому темпі, учні не в змозі стежити за розвитком думки поступово виключаються із навчальної роботи.

– Використовує складні наукові терміни, запозичені з іноземних мов, нерозумі лі слова.

– Перериває свою розповідь час від часу паузами, щоб зробити зауваження учням, підвищуючи голос.

– Оцінюючи якість знань, нечітко формулює запитання.

– Під час усної перевірки знань віддає перевагу спілкуванню лише з одним- двома учнями, не контролюючи діяльність інших.

– Учень відповідає на поставлене запитання, а вчитель у цей час говорить з іншим учнем чи байдуже дивиться у вікно.

– На уроці учитель розглядає негативні дії і вчинки або конфлікти учнів, що призводить до марнування часу і нервового збудження вихованців.

– Учень не хоче працювати на уроці, всіляко демонструючи це. Учитель будь-що намагається залучити його до навчальної роботи, вдаючись навіть до авторитарних засобів впливу.

– Учитель, вислухавши відповідь учня, оцінює її, не аргументуючи. На запитання учня: «А чому низький бал?» відповідає: «Бо ти знаєш цей матеріал недостатньо».

– Оцінює учнів виходячи з особистого ставлення до них.

– Учитель під тиском батьків або учнів іноді змінює раніше виставлені бали, особливо застосовуючи «поурочні бали».

– Виявляє надмірну суворість.

– Зосереджує увагу на помилках учнів, дорікає їм, що часто стає причиною негативного ставлення до нього вихованців.

– Виявляє дріб’язкову прискіпливість, часто погрожує учням: «Я вам покажу!», «Стань у куток», «Замовчи, бо підеш до директора!» тощо.

Щоб оптимізувати процес навчання необхідно використовувати комплексний підхід, враховувати погляди батьків, педагогів, лікарів та інших. і не слід забувати, що пошуки причин неуспішності, способів вирішення проблеми повинні виходити, передусім, з інтересів самих дітей. Ми навчаємо, і виховуємо підростаюче покоління. Воно вчить і виховує нас. У цьому вся діалектика відносин між поколіннями, закон цих взаємовідносин. Ростити чоловіка й зростати разом із ним.

Антуан Де Сент-Екзюпері у своєму творі сказав: «Адже всі дорослі спочатку були дітьми, тільки небагато хто це пам’ятає». («Маленький принц». – М.: Дитяча література, 1983.). Успішність самореалізації учнів тісно пов’язана з мікрокліматом в дитячому колективі. Важливо, щоб вчителі створили ситуації, які давали б змогу учню проявити ініціативу, мати право на помилку, на власну думку, брати участь у спільній діяльності, працювати в умовах альтернативи, вибору, створювати демократичну, неавторитарну атмосферу навчання. Урок, де учням надається можливість працювати у власному темпі й здобувати знання відповідно до рівня навченості, залишається основною, формою організації навчального процесу.