Батькам

Проблеми спілкування з дітьми

Проблеми стосунків між батьками та дітьми хвилюють суспільство вже не перше століття, бо те провалля, що існує між ними, нічим неможливо заповнити. І те, що сварки і непорозуміння виникають у вашій родині, — не означає, що вона нещаслива. Це природно, адже батьки завжди будуть батьками, а діти — дітьми. Але інколи атмосфера в сім’ї стає настільки напруженою, що необхідно негайно переглянути свою поведінку як дітям, так і дорослим. Кропива росте сама, а з культурними рослинами доводиться поморочитися. Так і зі злом. Воно росте саме, а добро вирощують. Як до дикого сіянця прищеплюють пагін культурної яблуні, так і маленькій людині потрібно прищепити хоча б бруньку з великого дерева людської культури, щоб вона змогла стати «Зі століттям нарівні». Але й потім за деревцем треба доглядати — удобрювати, формувати крону, видаляючи зайві пагони, боротися зі шкідниками — одне слово, виховувати.

Усі без винятку батьки і матері хочуть дітям добра, але кожен розуміє його по-своєму й по-різному уявляє, як зрощувати це добро. Однак навіть якщо люди сходяться в оцінці добра і зла (а більшість у цьому все-таки єдині),то в методах виховання розбіжності просто приголомшливі. Одні вважають, що достатньо годувати й одягати дитину, решта додасться. Інші проводять політику батога і пряника. Треті — лише батога, четверті — тільки пряника. П’яті — прихильники «вільного виховання», без певних моральних орієнтирів і обмежень. Шості прищеплюють чадам переконаність у їхній винятковості…

Де ж орієнтир? І чи існує він? Відсутність належного спілкування вносить неабиякий дисбаланс у стосунки батьків та дітей. Поки батьки майже весь день на роботі, а діти — на навчанні, спілкування не є можливим. Його, як правило, заміняють засоби масової інформації: телевізор, магнітофон, комп’ютер, друзі. У такому середовищі цілком відсутня гармонія взаємин батьків і дитини.

Два важливі принципи здорових стосунків: рівності (на противагу цілковитій батьківській зверхності) та дружби. Тобто батьки не диктують свою волю егоїстично, не силують робити лише те, що їм до вподоби, не ставлять своїх дітей на сто сходинок нижче від себе. Навпаки, дають доцільну, врівноважену, а найголовніше — засвідчену власним досвідом пораду. Якоюсь мірою такі стосунки можна описати як дружні, толерантні.

ЧИ ЧАСТО ВИ ГОВОРИТЕ СВОЇЙ ДИТИНІ: «ЯКЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИШ, ТО Я ТЕБЕ БІЛЬШЕ ЛЮБИТИМУ», «Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ ЗАТЕ, ЩО…»?

Дуже важливим у взаємодії з дитиною є особистісно зорієнтоване спілкування, яке свідомо і послідовно ставить у центр уваги дитину. Вихідний принцип такого виховання — безумовне прийняття малюка таким, який він є, любов до нього за те, що він існує. Отже, можна висловлювати невдоволення діями дитини, але не дитиною як такою і не її почуттями.

ЧИ НАМАГАЄТЕСЯ ВИ ЗРОЗУМІТИ ПОЧУТТЯ, ПРИХОВАНИЙ ЗМІСТ СЛІВ ДИТИНИ?

Чимало, якщо не більшість дитячих проблем, породжені болем, образою, страхом. У таких випадках найкраще — активно вислухати. Це теж «правильний» спосіб спілкування — зазвичай ми втішаємо, вмовляємо. Активно ж слухати — означає «повертати» дитині в розмові те, що вона повідомила, назвавши її почуття. Такий спосіб співчуття не залишає підлітка наодинці з його проблемами і часом дає чудодійні результати, оскільки негативні почуття (біль, образа), коли їх чітко визначити, розсмоктуються швидше — і дитина тепер сама просувається у вирішенні своєї проблеми.

ЯК ВИ ВИСЛОВЛЮЄТЕ СВОЄ НЕВДОВОЛЕННЯ ТИМ, ЩО РОБИТЬ ДИТИНА?

Важливо не приховувати власні почуття, говорити про них від першої особи, тобто говорити про себе, але не про поведінку малюка («Я не люблю…» замість «Ти поводишся…», «Мене дуже втомлює…» замість «Не галасуй…»). Такі «Я»-повідомлення не зачіпають дитячого самолюбства і, висловлені не в наказовому тоні, без повчань, залишають за дітьми право самим прийняти рішення. Дуже важливо співставляти свої очікування з можливостями дитини і не «привласнювати» собі її емоційних проблем, адже вона рано чи пізно має стати самостійною й у сфері почуттів. Давайте спробуємо разом перетворити «Ти»-повідомлення на «Я»-повідомлення. Важливо наприкінці «Я»-повідомлення вказувати можливі варіанти зміни поведінки вашої дитини. Наприклад: «Мені неприємно, коли ти не прибираєш за собою. Давай я тобі допоможу прибрати, а далі ти робитимеш це сама». Я пропоную вам кілька речень, перефразуйте їх за наведеною схемою. Не заважай мені. Ти робиш це неправильно. Ти знову не поприбирав. Не вмієш цього робити, то й не лізь. Ти колись навчишся мити за собою посуд?

СКІЛЬКИ ЧАСУ НА ДЕНЬ ВИ ПРИДІЛЯЄТЕ СВОЇЙ ДИТИНІ?

Чільне місце серед проблем у родинах посідає брак уваги. Коли батьки замість того, щоб проводити вечори зі своїми дітьми, залишаються на роботі допізна, а вранці знову зникають у свої фірми, компанії, магазини, у молодого покоління немає можливості отримати хоч трохи батьківської любові й опіки. Більшість виростає, почуваючись самотніми, дефективними, і страждає від депресій. Звичайно, соціальне забезпечення нашої країни не дозволяє більшості населення мати достатньо вільного часу, щоб проводити хоча б п’ять годин на день зі своїми дітьми, але, шановні батьки, не лінуйтеся після роботи поцікавитися справами своїх нащадків, спробуйте дізнатися, через що вони переймаються і до чого прагнуть. Навіть за це вони віддячать сповна.

ЯК ЧАСТО ВИ ОБІЙМАЄТЕ, ЦІЛУЄТЕ СВОЮ ДИТИНУ, ГОВОРИТЕ, ЩО ЛЮБИТЕ її?

Є одне на диво просте правило, якого слід дотримуватися незалежно від віку дитини: спілкування буде плідним, якщо обіймати її 4, а краще — 8 разів на день. Щоб виявити глибинні причини дитячого гніву, злості, заздрощів, слід пам’ятати, що вони вторинні щодо почуттів болю, образи, страху, які виникають від незадоволених потреб у любові, визнанні, повазі. В основі останніх лежать базові прагнення, виражені словами «Я — хороший» (самооцінка), «Мене люблять», «Я можу». Фундаментом усієї цієї піраміди є відчуття внутрішнього добробуту (або проблем), що формується у дитини внаслідок нашого поводження з нею. Відчуття проблемності — корінь усіх дитячих аномалій і трагедій. Пам’ятаймо, що покарання або самопокарання дитини лише псують її, а допомогти може тільки невсипуще плекати почуття самоцінності. «Плекати» — дуже гарне й точне слово. Це означає любити — розуміючи і поважаючи, і вимагати — захоплюючись і люблячи. Дотримуючись цих простих правил, ви неодмінно покращите стосунки зі своєю дитиною, зможете розуміти її точніше. А вона — вас. Адже в сім’ї має панувати злагода, любов, повага, взаєморозуміння… Починати слід із себе. Якщо ви запровадите такі стосунки у своїй сім’ї, то вам буде легше у спілкуванні з дітьми, вони йтимуть до вас за допомогою, а не шукатимуть її десь поза домом, цінуватимуть вас, допомагатимуть.

Залишити відповідь