Посстравматичний стрес як наслідок насильства
Порушення, що розвиваються після пережитого насильства, зачіпають всі рівні функціонування людини (фізіологічний, особистісний, міжособистісний) і можуть призводити до стійких особистісних змін не тільки в самої жертви насильства, але й у людей, які її оточують (наприклад, у членів родини).
- У дітей, які зазнали фізичного або сексуального насильства можуть спостерігатися повторювані ігри, в яких відбиваються елементи травматичного досвіду (на характер цих ігор варто звертати увагу при проведенні ігрової терапії).
- Можуть спостерігатися повторювані нічні кошмари, інтенсивні негативні переживання при зіткненні зі стимулами (тобто тим, що нагадує (символізує) пережиту травму), що супроводжується фізіологічними реакціями.
- Дитина, що пережила травму, може навіть бути не здатною повною мірою відновити в пам’яті те, що з нею відбулося. Найчастіше таке витиснення починає відігравати значну роль у подальшому житті жертви насильства.
- Може бути утрачено інтерес до того, чим раніш захоплювався, виникнути почуття відчуження від близьких, що, у свою чергу, може привести до ізоляції й порушень соціальної адаптації.
- У дітей – жертв сексуального насильства може бути загублена здатність відчувати сильні почуття.
- Може бути виникнення почуття «скороченого майбутнього» – наприклад, дитина навіть у фантазіях і мріях не може уявити себе в якості дорослого.
- У дітей, що страждають від посттравматичного стресового розладу спостерігаються:
- порушення сну;
- дратівливість;
- гіперактивність;
- порушення пам’яті й концентрації уваги.
- Дитина, що зазнала насильство та перебуває в стані посттравматического стресу, живе в постійній напрузі, очікуючи повторення насильства, а це, у свою чергу, позначається на її повсякденному житті: наприклад, різке зниження успішності в навчанні.
- Дитина, яка зазнала травми, може повністю змінити свій погляд на світ, при цьому часто на зміну одним ілюзіям приходять інші: замість віри в те, що «світ справедливий й упорядкований», приходить переконання в повній несправедливості й непередбачуваності світу.
- Дитина нікому не розповідає про те, що сталося, не хоче залишати родину, де це відбулося, або боїться всиновлення, припускаючи, що всі батьки погано поводяться зі своїми дітьми.
- Жертва насильства часто прагне повністю забути про те, що сталося, але існує й інший варіант: дитина, що зазнала насильства, може намагатися ні би заново пережити ситуацію, що травмує, щоб, нарешті, розв’язати її. Але такі спроби змінити минуле приводять тільки до повторної травматизації.
- Іншим наслідком травми може стати зловживання алкоголем і наркотичними речовинами. Зловживання наркотиками вважається одним з розповсюджених способів реакції на насильство в підлітків.
- Дитина схильна замовчувати про травматичні події через почуття сорому, провини, а також прагнення до витискання тяжких спогадів. При підозрі на наявність посттравматичного стресового розладу практичному психологу або соціальному педагогу доцільно тактовно розпитати дитину про існуючу в минулому подію, що могла надати травми.