Надання першої допомоги в післятравматичному стані

В будь-який час, жодна людина не може уникнути травматичних. Діти – особливо вразлива вікова категорія до стресових подій. І реакція на ці події має свою специфічність, свої емоційні, тілесні та поведінкові прояви.

Дорослим потрібно усвідомити, що змінені тілесні відчуття, непритаманні емоційні прояви та поведінка дитини, що зустрілась з травматичною ситуацією, є нормальною реакцією внутрішнього захисту від небезпеки. Це потрібно організму для того щоб вижити.

Правило № 1

Все, що відбувається з дитиною після перенесеної  травматичної ситуації – це нормальна реакція на ненормальні події. Організм людини на травму реагує так, що блискавично вмикаються захисні рефлекси, переорієнтовуючи в стан тривоги.

Правила № 2

Реація на травму в дітей з плином часу має закономірності та проходить певні фази реагування. Надаючи першу допомогу варто враховувати її потребу та фазу протікання післятравматичного реагування.

Правило № 3

У дітей фази відреагування можуть змінювати типову черговість, не проявлятись взагалі, не мати часових границь.

Теоретичні та практичні рекомендації з надання першої допомоги

ФАЗА 1 «Стан замороження», «Шоковий стан»

Коли? – під час травматичної події, чи відразу після перенесеного стресу.

Що з дитиною? – відчуття холоду, спітнілість, дитина тремтить

Допомога:

• забрати дитину з місця подій;
• дати можливість зігрітись (ковдра, теплий одяг, слабкий теплий чай);
• дати відчути дитині свою присутність (підтримуюча розмова, доброзичливий фізичний контакт);
• не демонструвати свою тривогу, хвилювання в присутності дитини;
• дбати про комфорт дитини (відсутність відчуття безпеки і комфорту в цій фазі є загрозливим чинником для виживання)

ФАЗА 2 «Збудження»

Коли? – від кількох хвилин до кількох годин після подій, що викликали порушення.

Що з дитиною? – фізичне та психічне збудження (дитина може плакати, безпідставно сміятись, бігати, кричати, не відпускати Вас ні на крок…)

Допомога:

• дати дитині відчути себе в безпеці;
• не залишати дитину саму;
• намагайтесь «витримати» будь яку, навіть нестерпнішу поведінку дитини;
• в своїх діях намагатись дотримуватись темпу поведінки дитини ( разом рухайтесь з дитиною, розмовляйте виразно, мова гучна з поступовим зниженням гучності, що дає можливість вгамовувати рухову активність. (будьте провідником і керманичем поведінки дитини);
• дбати про безпеку дитини;
• дозволяти дитині плакати, чіплятись за Вас;
• втішати дитину, завжди будьте поруч;
• зберігати спокій.

Застереження: жодних вимог, жодних аргументів, жодних докорів, вгамувати свій страх і не демонструвати його дітям.

ФАЗА 3 «Заперечення, уникання»

Коли? – години – дні після події.

Що з дитиною? – дитина зменшує свою активність, заперечує подію, що спричинила порушення, не хоче про це говорити, робить вигляд що нічого не чує, ховається. Спостерігається порушення сну, підвищена вразливість, дратівливість, злість на оточуючих та на себе. Досить часто в дитини є страх. Деякі діти постійно грають в одну і ту ж гру (це нормальна поведінка дитини, яку можна контролювати). Підставою звернутись за допомогою психолога є «застрягання» на грі в травматичну подію.

Допомога:

• у дитини є нагальна потреба в спокої;
• при можливості, чергувати періоди дозованих розмов про подію з періодами свідомого уникання такого спілкування (будьте обережні, надмірно наполягаючи згадувати подію, Ви можете поглибити уникаючу поведінку, що може викликати навіть вороже ставлення до Вас);
• якщо уникаюча поведінка триває понад тиждень, звертайтесь за допомогою до психотравматерапевта чи травматерапевта.

ФАЗА 4 «Аналітична»

Коли? – години – дні після події.

Що з дитиною? – прагнення зрозуміти те, що трапилось. Критичний аналіз травматичних подій (пошук правди та змісту того що сталося, прагнення «передбачити» наслідки подій у майбутньому, «змінене» бачення себе та світу. Усвідомлення того, що «життя розділилось» на «до» і «після». Дитина переживає жахливий досвід, відтворюючи його в іграх, і в цих же іграх намагається знайти вихід. Інколи можусь виникати питання про сенс життя, страждання, про їх причини та наслідки.

Застереження: така поведінка повинна насторожити дорослих, адже вона може викликати суїцидальні наміри.

Допомога:

• продовжувати спілкуватись з дитиною (розмовляйте, грайтеся, ліпіть, малюйте… ) У цих іграх можна здійснювати спроби спрямовувати контекст спілкування в травматичну подію (будьте уважні – нічого не робіть у супротив волі дитини, при появі хвилювання дитини, «виходьте» з травматичних подій);
• при потребі звертайтесь до психолога;
• оберігати дитину від будь-якого додаткового стресу;
• не дозволяти перебувати в стані бездіяльності;
• зрозумілою мовою пояснюйте все, що відбувається. Пояснюйте, що ті чи інші заходи були доцільними (медичне втручання, похорон…);
• дитина повинна відчувати постійний контроль над ситуацією;
• не приховувати, не спілкуватись натяками, бути щирими та відкритими;
• стежити, щоб дитина достатньо спала і повноцінно харчувалась;
• слідкувати, щоб фази свідомого заглиблення в тему чергувались з фазами свідомого відволікання від неї.
• Застереження: не докучайте дитині, будьте готові слухати і вислуховувати, не вимагайте пояснень, не чиніть тиску.

ФАЗА «Опрацювання проблеми»

Коли? – дні – тижні після події.

Що з дитиною? – відсутність симптомів. Згадуючи про травматичну подію, вже не виникає «травматичне навантаження». Дитина спокійно може про це розповідати і її більше не переповнюють негативні почуття з минулих травматичних подій. В дитини не залишається негативних переконань про себе та про світ.

У випадку важкого перебігу фаз, при надмірній тривозі дорослих за стан дитини, при тривалості симптоматики понад чотири тижні, варто звернутись за допомогою до фахівця.