Ви знаєте той момент, коли чуєте звук дрона, сирену, вибух поблизу – і тіло миттєво перетворюється на суцільний спазм? Серце б’ється в горлі, руки тремтять, думки розлітаються. Це не слабкість. Це еволюційна програма виживання, яка працює на рівні молекул. Що відбувається в організмі в момент загрози: Ваш мозок миттєво викидає потік адреналіну та кортизолу. NMDA-рецептори в нейронах переходять у режим гіперактивності. Магній масово виводиться з клітин. Запаси гальмівних нейромедіаторів (ГАМК, глицин) спалюються за секунди. Нервова система переходить у стан, коли кожен шум – це сигнал небезпеки. І ось тут важливе: корвалол, валер’янка, п’ятдесят крапель пустирника – це не підтримка, це блокування симптому. Їх можна і треба використовувати але усвідомлюючи, що…

Ми живемо в час, коли рівень стресу в людей по всьому світі підвищений. Просто зараз на нього страждає так само багато дітей, як і дорослих. Ми переживаємо багато кардинальних і глобальних змін, але є й інші фактори, які можуть призвести до стресу в дітей – несприятливі обставини вдома, насильство у навчальному закладі чи іспити. Та навіть позитивні зміни, такі як переїзд у більший будинок або поява нових друзів. Ми можемо підтримати дитину у стресові періоди, якщо помітимо ознаки надмірного стресу та навчимо її, як із ним впоратися. Що таке стрес? Стрес – це відчуття тиску, пригніченості або неспроможності впоратися із проблемою. Невелика кількість стресу може бути корисною й мотивувати нас…

Розлад дефіциту уваги з гіперактивністю – це нейророзвитковий стан, який починається в дитинстві, але часто зберігається у дорослому віці. Приблизно 50-70% дітей з РДУГ продовжують мати симптоми і в дорослому житті.РДУГ – це не «ледачість», не «відсутність сили волі», а порушення саморегуляції, пов’язане з особливостями роботи мозку, зокрема префронтальної кори, базальних гангліїв та дофамінової системи. Саме ці зони відповідають за:• контроль уваги;• планування;• гальмування імпульсів;• емоційну регуляцію;• довгострокову мотивацію.У дорослих РДУГ часто маскується під стрес, «перевтому» або емоційне вигорання, але насправді має глибші нейропсихологічні причини.

Вони стабільні. Нам не потрібно чекати ідеального моменту або натхнення. Маленька дія — завжди під рукою. Вони створюють опору. Навіть у найхаотичніші дні, коли все летить шкереберть, маленька звичка нагадує: «Я є. Я важлива/важливий. Я можу подбати про себе».

Розлучення, переїзд, втрата роботи, народження дитини — великі зміни змушують нас «перепрошити» себе. Це не швидкий процес. Коли щось важливе в житті змінюється, наша ідентичність теж втрачає звичні опори. Раніше «я — це те й те», а тепер питання: хто я без цього? Це час смутку за втраченими ролями — але й можливість для нового народження. Реконструкція не означає забути минуле, вона означає включити його як частину себе та дозволити собі пробувати нове.

Невроз у дітей розвивається не від того, що їй щось дозволяють або в чомусь відмовляють.Ґрунт для розвитку неврозу створює батьківська непослідовність – коли одне й те саме забороняє мама, але дозволяє тато, або той самий батько забороняє сьогодні те, що дозволяв учора.Вчиняючи так, батьки не позначають дитині здорові межі допустимої та неприпустимої поведінки, роблячи карту її реальності розмитою, а наслідки дитячих вчинків непередбачуваними – що значно підвищує у дитини рівень тривожності.Дитина, що регулярно стикається з непередбачувано змінними правилами батьків, не має можливості проявляти себе і розвиватися в чітко визначених межах дозволеного, що в кінцевому рахунку призводить до порушень у її емоційно-вольовій сфері.

Гнів сам по собі не гріх, а природна, морально нейтральна емоція, яка сигналізує: * про порушення меж, * про несправедливість, * про порушення цінностей, * про незадоволені потреби.

Ми всі час від часу хвилюємося, як виглядаємо збоку. Це нормально. Але що, коли тривога стає надмірною? Коли ви десять разів прокручуєте розмову з колегою, гадаючи, чи не були занадто емоційними. Коли боїтеся опублікувати допис, бо “а раптом подумають, що я виставляюся?”… Чому думка інших іноді болить більше, ніж своя? Початок — у дитинстві Психоаналітик Дональд Віннікотт писав: “Погляд матері — перше дзеркало”. Через її очі дитина вчиться розуміти: чи добре бути собою. Якщо цей погляд був холодним, роздратованим або вимогливим — це дзеркало спотворює. І далі ми шукаємо схвалення в інших, бо не отримали його вчасно.

Меланхолік — Спокійний, чутливий, часто потребує затишку та схвалення. Любить тишу, уникає шуму. — Батьки: «Ти занадто повільний?» — шкодять — формують невпевненість. Холерик — Бурхливий, активний, імпульсивний. Любить бути в центрі подій. — Вимагає руху і уваги: ледве заборонити — ви спровокуєте конфлікт. Сангвінік — Енергійний, радісний, товариський. Легко адаптується до нових людей і ситуацій. — Йому потрібен простір для творчості та друзів, інакше він втрачає інтерес . Флегматик — Врівноважений, спокійний, терплячий. Любить монотонну, стабільну діяльність. — Йому комфортно в рутині, але варто навчити працювати над новим, щоб розвиватися.