Коли рідні дитини зазнали поранень, перебувають на лікуванні чи реабілітації – у дитини виникає багато тривог і запитань… Підтримка потрібна не лише пораненим рідним – підтримка потрібна і дітям… Обговорюйте з дитиною ситуацію зі здоров’ям поранених. Уникаючи розмов, кажучи «напівправду», намагаючись оберегти її від хвилювань, ми, на жаль, зумовлюємо те, що дитина залишається зі своїми домислами та тривогою наодинці – а це дуже непросто… Важливо говорити з дітьми, слухати усі занепокоєння та запитання – і пробувати знайти відповіді та надати емоційну підтримку. Дитині набагато легше, якщо в цьому досвіді вона не сама і може говорити з рідними про свої занепокоєння. Залучайте дитину до турботи про поранених. Турбота може проявлятися по-різному:…

Єдиний спосіб вийти з аб’юзивних відносин – перестати маніпулювати. Це можливо, коли один із батьків бере відповідальність на себе: «Це не ти змусив, це я не впорався», «Я, дійсно, хотів так, як краще, але був не правий», «Я сам був не правий». Так у родині починають закріплюватися поняття: – довіри; – виконання обіцянок; – цінність слова; – підкріплення впевненості; – цінність самої людини. Зовсім не обов’язково бути «жорстким», щоб тебе чули. Зовсім не обов’язково контролювати, щоб щось було виконано. Таке токсичне ставлення сильно відображається на психіці та накладає свій відбиток на життя вже дорослих дітей. Позбутися від усіх негативних «налаштувань», опрацювати цю тему і повернути адекватну самооцінку складно, але можливо.