“День бабака” під час карантину

Всесвітня пандемія змусила нас залишити свої робочі місця і почати працювати віддалено. Як, зʼясувалось, і в цьому режимі можуть виникати проблеми.

Робота на карантині має свої специфічні психологічні особливості, які раніше нам не були досконало відомі. В проблемах звичної професійної діяльності ми вже більш-менш орієнтуємось: звикли, адаптувались, розпізнаємо відомі стресори, можемо їх профілактувати. Нові ж «карантинні» умови, робота онлайн мають безліч додаткових, «особливих» стрес-факторів. Окрім того, «дію» робочих стресорів підсилює і загальносвітова психологічна несприятлива атмосфера пандемії. А в результаті довготривалої дії стресу, як нам відомо, може виникнути «синдром професійного вигорання», який, вочевидь, в умовах карантину має свої особливості.

Проаналізуймо, що може сприяти професійному вигоранню під час карантину, які він має свої особливі прояви, а головне, що з ним робити. Насамперед, для того, щоб зрозуміти, що і як робити, треба зрозуміти з чим ми маємо справу.

Отже, розпочнемо з визначення поняття «синдром професійного вигорання». 2019 року – в 11-й переглянутий варіант Міжнародної класифікації хвороб (МКХ-11) включений професійний синдром емоційного вигорання. Він віднесений до класу «факторів, що впливають на стан здоров’я населення та звертання до закладів охорони здоров’я», який включає в себе причини звернення населення в установи охорони здоров’я, не класифіковані як захворювання або медичні стани. МКХ-11 містить таке визначення емоційного вигорання: «Емоційне вигорання – це синдром, що виникає в результаті хронічного стресу на робочому місці, який не був успішно подоланий. Він характеризується трьома ознаками:

– відчуття мотиваційного або фізичного виснаження;

– наростаюче психічне дистанціювання від професійних обов’язків або почуття негативізму або цинізму до професійних обов’язків;

– зниження працездатності.

Емоційне вигорання стосується безпосередньо професійного контексту і не повинно застосовуватися до досвіду з інших сфер життя ». Терміни емоційне вигорання в професійній сфері та професійне вигорання використовуються як синоніми. Нажаль, в Україні поки що не діагностують професійне вигорання як хворобу. Хоча в багатьох Європейських країнах вже сьогодні можна отримати лікарняний з діагнозом «професійне вигорання». Отже, насамперед, розглянемо, які «карантинні» фактори можуть спричиняти виникнення професійного вигорання.

Перша група – організаційно-психологічні фактори, тобто фактори пов’язані з новою особливою організацією нашої роботи та з самим процесом роботи. Сюди, на наш погляд, можна віднести:

• замкнутий простір. В звичному робочому режимі, як правило, ми знаходимось у «великому робочому просторі», ми змінюємо «локації» в межах офісу та поза нього. А головне при цьому – наше відчуття свободи вибору. В режимі карантину в нас немає такої можливості. Ситуація погіршується у випадку взагалі обмеження житлової площі, не влаштованим робочим місцем, нехваткою необхідних ресурсів тощо та фактично відсутністю можливості обирати. Все це підвищує роздратування, нервозність, незадоволеність, стрес, погіршує емоційний стан та самопочуття в цілому, що, звичайно, може призвести до появи симптомів вигорання.
• «Розмитий» режим роботи. В звичному режимі більшість видів роботи мають чіткий робочий графік. Робота ж в режимі карантину, онлайн дуже часто «втрачає» цей ритм робочого часу. Робочий день може або значно скорочуватись, що викликає почуття провини, внутрішнього конфлікту, або збільшуватись до 12 та більше годин, що, звісно, також негативно позначається на нашому фізичному та психологічному почутті. Окрім того, самостійна організація робочого часу, без зовнішніх стимулів, потребує значно міцнішого тайм-менеджменту, який, в свою чергу, потребує суттєвих вольових, мотиваційних, емоційних зусиль, які виснажують нашу психіку.
• Робота в онлайн режимі. Запровадження карантину змусило більшість персоналу організацій працювати в онлайн режимі, що також може негативно впливати на психологічне здоров’я працівників. Високі швидкості, складні технологічні процеси – це не тільки можливості для розвитку мозку, а й своєрідна пастка. Життя людини сьогодні протікає в основному в соціальних мережах та інтернеті, і так зване оцифровування свідомості викликає гостре відчуття ізоляції від реального світу, породжує різного виду фобії, наприклад такі, як страх пропустити будь-яку подію. Все це призводить до неврозу і стає важкою задачею, якщо людина не вміє правильно розставляти пріоритети.
• Повна або часткова відсутність можливості повноцінно відпочивати. В умовах карантину можливості щодо повноцінного відпочинку зводяться до нуля. По-перше, зтираються грані між буднями та вихідними. А, по-друге, ми не можемо змінити місце перебування, піти в кафе, театр, виставку, словом туди, куди ми ходили зазвичай, щоб розслабитися, відпочити. Навіть, якщо ми й виходимо, то нас супроводжують острахи, почуття недовіри, занепокоєння. Ще гірше справи постають з відпусткою, яка взагалі в сучасних умовах набула вигляд «примари».Численні дослідження показали, що затяжний стрес та синдром вигорання напряму корелюють з відпочинком людини. Тому цей фактор є досить значущим та вкрай небезпечним.

Друга група – психологічні фактори, які пов’язані з новими психологічними особливостями нашої професійної діяльності та нашими власними суб’єктними особливостями. Серед них – зміна або взагалі відсутність комунікацій, соціальних контактів тощо. Як відомо, організація відіграє ряд психологічних та соціальних функцій в житті людини. Наприклад, задовольняє комунікативні, перцептивні і т.д. потреби.

Залишаючись на карантині, людина фактично позбавляється можливості задовольняти вказані потреби. Спілкування з колегами переходить в інший формат, який має свої особливості та потребує додаткових ресурсів та енергії. Окрім того, перебуваючи в колективі ми постійно обмінюємось емоціями, поповнюємо свої емоційні резерви. Відомий психолог, професор Валерій Дорожкін говорить з цього приводу: «В до-карантинной жизни в обычной социальной суете каждый из нас ловил по 100 и более взглядов в день, но сейчас мы всего этого лишены. Эти взгляды были любопытствующие, удивленные, симпатизирующие, интересующиеся, безразличные, скользящие, презрительные, испуганные, брезгливые и прочие. Но все они по капле наполняли наши эмоциональные резервуары. И вот вопрос, как в домашних условиях возобновить так необходимое нам социальное напряжение, которое раньше мы извлекали из большого количества взглядов и из социальных контактов?» А, як відомо, «пусті емоційні резервуари» корелюють з можливістю виникнення синдрому вигорання.