Як розпізнати батьківський аб’юз
Аб’юз (від англ. abuse – зловживати; ображати) – вид емоційного насильства у стосунках. Підступна особливість аб’юзу – подвійність та насильство, прикрите благими намірами. У дитячо-батьківських відносинах – це жорстокість, прикрита «вихованням». Відчуваючи повну владу над дитиною, батьки користуються цим зовсім не на благо.
Батьки-аб’юзери– це люди, які періодично допускають насильство до власної дитини. Воно може полягати в ігноруванні її потреб, маніпуляціях, приниження, криках, заподіянні фізичної шкоди тощо.
Звісно, що батьки ненавмисно травмують дітей. Батьки-аб’юзери – це також травмовані в дитинстві діти, які не мають досвіду формування довірливих та безпечних взаємин. Як наслідок – вони не можуть передати цей досвід своїм дітям.
Дуже часто усвідомлюючи, що ми хочемо виховувати дітей не так, як виховували нас, ми все одно повторюємо цей досвід. Адже записані в підсвідомості механізми сильніші свідомих рішень.
Психологічне насильство – саме цей вид аб’юзивних взаємин найчастіше ховається від розуміння в сім’ї. Батьки вважають, що «виховують на благо», а насправді створюють найсильніший тиск: принижують, ображають, знецінюють, заперечують почуття, права дитини на свою думку, погрожують.
«Ти мовчи, тебе не питають!», «Не зли мене!», «Ще хоч слово, і ти знаєш, що буде!», «Ну все, неси ремінь» тощо. Наслідок – тотальний контроль, вимога повного підпорядкування, ніяких компромісів.
«Ти мовчи, тебе не питають!», «Не зли мене!», «Ще хоч слово, і ти знаєш, що буде!», «Ну все, неси ремінь» тощо. Наслідок – тотальний контроль, вимога повного підпорядкування, ніяких компромісів.
Якщо дитина все ж демонструє волю, свою думку, діє інакше – отримує покарання (фізичне, економічне, психологічне). Одне з найбільш «тихих» і небезпечних покарань – ігнорування. Батько/мати не відповідає на слова, ігнорує прохання і скарги, демонстративно виявляє байдужість. Немає нічого гіршого для дитини, ніж бути «невидимкою» або «знедоленим» власною мамою/татом.
Після конфлікту батько/мати перекладає відповідальність на дитину: «Ти мене змусила» або «Ось до чого матір довів, у мене знову серце болить». У підсумку – на дитині і вина, і відповідальність, і біль.
Далі існує два варіанти розвитку подій:
1. Дитина підкоряється: особистість дитини повністю «розчиняється».
2. Дитина бунтує: девіантна поведінка без жодних кордонів (девіантна поведінка – тип соціальної поведінки, який суперечить прийнятим у даному суспільстві правовим, моральним, соціальним нормам і стереотипам – ред.).
Аб’юз батьків може виявлятися в різних формах:
– фізичний (рукоприкладство, тілесні покарання);
– сексуальний (дії насильницького характеру до дитини, від яких батьки отримують задоволення);
– емоційний (психологічне придушення особистості дитини, контроль, маніпулювання, знецінення його вчинків і досягнень);
– ігнорування потреб дитини (медичних, фізичних, емоційних).