Притча про почуття

На одному острові меш­кали різні почуття: Щастя, Смуток, Уміння, Гордість. Любов теж була там. Одного разу всім оголосили, що острів буде затоплено, і вони повинні покинути його. Усі виїхали, тільки Любов вирішила залишитися до останньої секунди. Коли острів уже майже пішов під воду, Любов вирішила покликати на допомогу. Багатство підпливло до Любові на чудовому кораблі. Любов запитала:

– Багатство, чи можеш ти мене відвезти звідси в безпечне місце?

– Ні, оскільки багато грошей і зо­лота на моєму кораблі. У мене немає місця для тебе.

Тоді Любов попросила Гордість, яка пропливала повз острів:

– Гордосте, допоможи мені, прошу тебе.

– Я не можу тобі нічим допомогти, Любове. Ти вся мокра, і можеш зіпсувати меблі на моєму кораблі, – відповіла Гордість.

Любов попросила Смуток:

– Смутку, дозволь мені поїхати з тобою.

– Ооо… Любов, я така сумна, що потребую самотності.

Щастя пливло повз острів, але воно було таке щасливе, що не почуло навіть того, як голосно кличе його Любов.

Раптом вона почула чийсь голос: «Любове, підійди, я заберу тебе із собою». Це був худий, сивий і дов­говолосий старий. Любов була так переповнена почуттям радості, що навіть забула запитати ім’я в ста­рого.

Коли вони прибули на землю, Старий пішов. Любов побачила на березі Знання й запитала його:

– Хто був цей старець, який мені допоміг?

– Це був Час, – відповіло Знання.

– Час? – запитала Любов, – але чому саме Час мені допоміг?

Знання мило всміхнулося й відповіло:

– Саме тому, що тільки Час здатний зрозумі­ти, наскільки Любов важлива в Житті!