Особливості консультування здобувачів освіти, які зазнали травматизації
До особливостей консультування людей, які зазнали травматизації, або стали свідками/учасниками катастрофічної події віднесено:
а) високий показник «зриву» терапії внаслідок переносу на терапевта міжособистісних компонентів травматичного досвіду: недовіри, зради, залежності, ненависті тощо;
б) наявність у пацієнта почуття відчуження від людей, які не зазнали подібної травми, в тому числі й від психотерапевта;
в) підвищена чутливість терапевта при розмові про травматичну подію;
г) трудність для психотерапевта бути безпосереднім і рівноправним учасником процесу терапії в силу інтелектуальної або емоційної неготовності зіштовхнутися з трагедією. Як наслідок можлива негативна стратегія поведінки психотерапевта при консультуванні, що може виражатися в уникненні або знецінюванні інформативного й емоційного матеріалу пацієнта або, навпаки, в зайвій ідентифікації (надмірному співпереживанні, емпатії), що, у свою чергу, негативним образом позначається на кінцевому результаті психотерапевтичної роботи в цілому.
Спостерігалися випадки розвитку подібного розладу й у терапевта (консультанта) – так названий вторинний посттравматичний стресовий розлад.
Психотерапевтична допомога
У процесі терапії важливими є такі моменти:
- повне задоволення потреби пацієнта в безпеці;
- обговорення щодо виключення можливих джерел небезпеки в реальному житті пацієнта;
- зниження дози медикаментів або повна відмова від них до початку терапії, що необхідно для бачення зв’язку між поліпшенням стану й розвитком нових можливостей пацієнта подолати травматичний досвід.
Багато емоційно травмованих людей, особливо діти, схильні звинувачувати себе в тому, що сталося. Прийняття відповідальності на себе в цьому випадку дозволяє компенсувати почуття безпорадності й уразливості ілюзією потенційного контролю. Компульсивне (нав’язливе) повторне переживання травматичних подій (поведінковий паттерн, що часто спостерігається в людей, що пережили травму) поки не знайшов відбиття в діагностичних критеріях посттравматичного стресового розладу.
Повторне програвання травми є однією з основних причин поширення насильства в суспільстві. Численні дослідження, проведені в США, показали, що більшість злочинців, які здійснили серйозні злочини, в дитинстві пережили ситуацію фізичного або сексуального насильства.
Основні принципи роботи з дітьми – жертвами насильства
Як не існує єдиного, універсального опису дитини – жертви насильства, так немає й готового рецепта щодо надання цим дітям психологічної допомоги. Можна говорити лише про основні принципи роботи з такими дітьми. Ці принципи узагальнені таким чином.
- Втручання повинно бути всебічним: психолог повинен бути здатним працювати із широким спектром проблемної поведінки. Крім того, при роботі з дітьми, що зазнали насильства, психолог-психотерапевт може бути змушений втручатися в умови середовища й оточення, щоб надати дитині всебічну допомогу. Дитину не можна розглядати в ізоляції від родини. Не можна не брати до уваги соціальну ситуацію, в якій у цей момент перебуває дитина.
- Втручання повинно бути орієнтоване на розвиток дитини.
- Втручання повинно бути спрямоване на наслідки, що проявляються в розвитку: насильство може порушити здатність дитини справлятися з етапними завданнями розвитку та утруднити досягнення та засвоєння наступних етапів. Психолог повинен уміти оцінювати рівень розвитку дитини.
- Втручання повинно відповідати етапу розвитку: по-перше, залежно від стадії розвитку, на якій мало місце насильство, його психологічні наслідки можуть мати різний характер. По-друге, відомі випадки, коли дитина, що зазнала насильства й одержала допомогу психолога, відчуває потребу в поновленні психотерапії в більш дорослому віці.
- Втручання повинно враховувати рівень розвитку: стратегія терапевтичного втручання повинна відповідати стадії розвитку дитини. Наприклад, використання винятково мовного підходу може бути вкрай фруструючим для дитини молодшого віку або дитини, що страждає затримкою розвитку. У такому випадку ігрова терапія може бути гарним прикладом підходу з урахуванням розвитку дитини. Використання того ж методу в роботі з підлітком може виявитися далеко не таким ефективним.