Якщо любиш своїх вихованців

Одного разу вчителька дала учням тaке завдання – скласти список класу, подумати, які якості подобаються в кожному з однокласників найбільше, та записати їх навпроти кожного прізвища.

За вихідні (урок був у п’ятницю) вона опрацювала результати, а в понеділок роздала кожному учневі листок, на якому перерахувала все хороше, що помітили в ньому однокласники.

Діти здивовано перегукувались: «Невже це все про мене? Я і не знав, що мене так люблять!». Результати в класі вони не обговорювали, але вчителька знала – своєї мети вона досягла. Її учні повірили в себе.

Через кілька років один з цих хлопців загинув. З ним прийшли попрощатися друзі, колишні однокласники, вчителі. На поминках його батько підійшов до цієї вчительки й сказав:

– Я хочу показати вам дещо. – З гаманця він дістав складений учетверо, потертий листок. Було видно, що його багато разів читали й перечитували. – Це знайшли в речах сина. Він не розлучався з ним. Впізнаєте?

Він показав їй папірець. Це був… список позитивних якостей, які помітили в його сина однокласники.

– Велике вам дякую, – сказала його мати. – Наш син так цим дорожив!

І тут сталось дивовижне: один за іншим однокласники почали діставати такі ж листочки. Багато хто завжди тримав їх при собі, в гаманцях. Хтось навіть зберігав свій в сімейному альбомі. Один з них сказав:

– Ми всі зберегли ці списки. Хіба можна таке викинути?