Як комунікувати з військовими: недоречні фрази та слова

Військові — це люди з особливим досвідом. І коли ми вибираємо, як комунікувати з ними, то першочергово маємо подивитись та зрозуміти, який же досвід пережила чи переживає людина. І це не лише про військовослужбовців, таке правило маємо застосовувати до всіх людей.

Моя порада — це поставити собі запитання: чи я хоч трохи розумію, що ця людина пережила? що переживає зараз? що переживає її родина? із чим довелось їм стикнутись та, очевидно, які слова можуть зробити людині боляче? І знову наголошу: це правило стосується як військових, так і цивільних.

Це не означає, що є якісь табуйовані теми, це скоріше про підхід до комунікації, про чутливість до теми та підбір слів. Важливо, що це круті люди, які потребують нормального ставлення та розмови, і не потрібно боятися спілкуватись. Потрібно розуміти, що доречно говорити, а що ні. І навіть, якщо розумієш, що робиш боляче якимись словами, то варто одразу це визнати і просто вибачитись.

Важливо розуміти: ми попри те, що ми можемо знати про досвід людей, наші близькі можуть переживати цей досвід, але ми особисто цей досвід не переживаємо. Тому, не потрібно в розмові зближати свій досвід чи розуміння з досвідом військового. Адже люди часто кажуть: «Я тебе розумію». І отримують у відповідь: «Ні, це не так, бо щоб розуміти, треба було бути там…». Це правда, яку необхідно усвідомити.

Тому складні розмови я б починала зі слів: «У мене немає такого досвіду, як у тебе, і я не можу в повній мірі зрозуміти те, що ти проживаєш, проте розумом можу уявити, які складні речі є в твоєму житті.»

Військові не люблять панібратства: це коли підходять до військового і звертаються «Братік» чи ще якось фамільярно. Такого точно не варто допускати.

Не варто одягати військову форму чи будь-які шеврони, якщо ти не є безпосередньо військовослужбовцем.

Не варто також порівнювати свій волонтерський досвід із досвідом військовим. Волонтерство — це круто і важливо, але це інше.