Від «контролера» до «ментора»: як підтримати підлітка, який здобуває професію
Як психолог, я часто чую від мам і тат підлітків 15-17 років одну й ту саму фразу: «Він/вона мене зовсім не чує! Постійно в телефоні, про майбутнє не думає, на будь-яку пораду – агресія».
Це складний період, коли ваша дитина вже не малюк, але ще й не самостійний дорослий. Ви хочете як краще, а виходить – конфлікт. Тому ця стаття про те, як змінити стратегію, щоб зберегти нерви і стати для своєї дитини справжнім союзником.
Ваша дитина вступила до ПТНЗ. Це великий крок. Для підлітка це початок дорослого життя, де з’являються перші професійні обов’язки, нове коло спілкування та спокуса «забити» на навчання. Для вас – це період тривоги: «Чи той шлях обрано? Чи зможе вона себе прогодувати?»
Ось 4 психологічні стратегії, які допоможуть вам пройти цей шлях без щоденних сварок.
- Змініть роль: здайте пост «контролера»
До 14 років ви вели дитину за руку. У 16 – ви маєте стояти поруч, а не попереду. Постійні питання: «Ти зробив домашку?», «Чого прийшов пізно?», «Ти помив каструлю?» сприймаються підлітком як напад на його територію.
Перейдіть у роль ментора (наставника). Замість вказівок ставте питання. Не «Йди вчи конспекти», а «Як пройшла практика? Що було найважчим сьогодні?» Дайте дитині право на помилку і на її наслідки. Це і є формування тієї самої відповідальності.
- Професія – це не вирок, а інструмент
Багато батьків тиснуть на дітей, бо бояться, що дитина «пропаде», якщо не стане найкращою в групі. Пам’ятайте, що зараз підліток освоює не просто ремесло, а вміння працювати. Навіть якщо він не працюватиме за спеціальністю все життя, зараз він вчиться дисципліні, комунікації та витривалості.
Підтримуйте інтерес до конкретних навичок. Хваліть не за «оцінки в журналі», а за те, що дитина навчилася робити руками чи мізками. «Ого, ти тепер знаєш, як це працює? Покажеш мені?» – це працює краще за будь-яку нотацію.
- Техніка «Активного слухання» (або як не перебити на першому слові)
Підлітки закриваються, бо знають: що б вони не сказали, у батьків уже готова повчальна лекція на 40 хвилин. Спробуйте таке: коли дитина приходить з проблемою (наприклад, конфлікт з майстром чи небажання йти на пари), мовчіть 5 хвилин. Просто слухайте.
Фраза-помічник: «Я бачу, ти справді розлючений/засмучений. Це справді неприємно. Як думаєш, що з цим можна зробити?»
Ви не даєте готове рішення, а змушуєте дитину думати. Ви стаєте безпечною гаванню, куди можна прийти з правдою, а не з брехнею.
- Відокремте свій страх від дитини
Часто наш крик на дитину – це не злість на неї, а наш власний страх за її майбутнє. Коли хочеться вибухнути, запитайте себе: «Я зараз кричу, бо дитина зробила щось жахливе, чи тому, що Я боюсь, що вона буде неуспішною?»
Дитина відчуває ваш страх як тиск і починає чинити опір. Почніть довіряти тому вихованню, яке ви вже дали.
Золоте правило для батьків підлітків: «Менше контролю – більше віри». Якщо підліток знає, що вдома його вважають дорослим і здатним впоратися, він підсвідомо починає тягнутися до цього образу.
Сьогодні ввечері спробуйте не запитати про навчання чи оцінки. Запитайте про щось абстрактне: «Яку музику ти зараз слухаєш?» або «Який мем сьогодні був найсмішнішим у групі?» Просто будьте поруч як людина, а не як «перевіряючий».