Сімейне виховання – запорука психічного здоров’я дитини
„Три нещастя є у людини: смерть, старість і погані діти”, – каже українська народна мудрість. Старість незборима, смерть невблаганна. Перед цими нещастями ніхто не може зачинити двері свого дому. А від поганих дітей дім вберегти можна.
Процес виховання складний і підлягає ризику. Я хочу дати деяку інформацію, яка допоможе визначити, як правильно формувати взаємини батьків і дітей, знайти вирішення складних сімейних проблем. Всі батьки хочуть, щоб їхні діти жили в сім’ї щасливо і мирно. Ніхто не хоче тримати дитину в страху, виховувати її замкнутою, безвідповідальною, впертою. Але часто з роками діти набувають небажаних рис характеру, не маючи віри в свої сили, поваги до себе й оточення. Ми хочемо, щоб наші діти були ввічливими, а вони грубі. Ми хочемо, щоб вони були охайними, а вони не завжди такі. Ми хочемо, щоб вони вірили в себе, а вони нервові і неспокійні.
Сьогодні ми поговоримо про прості речі, з якими зустрічаємось щоденно і іноді не надаємо їм відповідного значення. Хоча ці дрібнички заважають виховувати наших дітей. „Щастя дається тільки обізнаним”. Ці слова І. Буніна можна застосувати до батьків. Любити дітей мало, потрібно знати їх, а цього необхідно вчитися. Я хочу познайомити вас із одним загальним принципом, без виконання якого всі бажання налаштувати взаємини з дитиною будуть безрезультатними. Що це?
Безумовно приймати дитину – означає любити її не за те, що вона гарна, розумна, здібна, відмінник, помічник, а просто за те, що вона є! Нерідко можна почути від батьків таке звернення до сина чи доньки: „Якщо ти будеш хорошим хлопчиком, я тебе любитиму” чи „Не чекай від мене хорошого, поки ти не перестанеш…(лінуватись, битись, грубіянити),не почнеш…(добре вчитися, допомагати вдома, слухатись)”. Дитині прямо повідомляють, що її приймають умовно, любитимуть умовно, люблять „якщо…”. Причина оцінного ставлення до дітей – у вірі, що нагороди і покарання – головні у вихованні. Похвалиш дитину – і в ній закріпиться добро, покараєш – зло. Але біда: вони не завжди безвідмовні, ці засоби. Хто не знає таку закономірність: чим більше дитину сварять, тим гіршою вона стає. Чому ж так відбувається? А тому, що виховання дитини – це не дресура. Дитина потребує, щоб їй весь час говорили: „Як добре, що ти в мене є”, „Я рада тебе бачити”, „Ти мені подобаєшся”, „Мені добре, коли ми разом”.
Відомий сімейний терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обіймати дитину кілька разів на день. Кажуть, що чотири обійми необхідно кожному просто для виживання, а для доброго самопочуття потрібно не менш як вісім разів обійняти! Якщо дитина не отримує цього, з’являються емоційні проблеми, відхилення в поведінці. Багатьох батьків, як грім серед ясного неба, вражає поведінка дітей у підлітковому віці. Був нібито і нормальною дитиною, і раптом палить, грубіянить, стукає, грюкає дверима. В. Сухомлинський писав, що такі батьки схожі на садівника, який, не знаючи, яке насіння кинув у землю, через кілька років прийшов подивитися і дуже здивувався, що замість троянди виріс будяк. „І ще смішніше, – додає В. Сухомлинський, – було б бачити маніпуляції садівника, якби він почав підфарбовувати, розмальовувати квітку будяка, намагаючись зробити з неї троянду…”
Моральність підлітка залежить від того, як його виховали в роки дитинства, що заклали в душу від народження до 10 – 11 років. Для успішного виховання важливі не тільки любов до дитини, а й загальний мікроклімат сім’ї. Від нього залежить і міцність сім’ї, і душевні якості дитини, і навіть наше довголіття. Чим частіше батьки сердяться на дитину, кричать, критикують, тим швидше вона доходить висновку: „Мене не люблять”. Слова батьків „Я про тебе піклуюсь” чи „Заради твого ж добра” діти не чують. Вони чують слова, а не їх значення. Тон важливіше за слова, і якщо він різкий, сердитий чи просто суворий, то завжди висновок один: ”Мене не люблять, не приймають”.
Виникає запитання: ”Якщо я приймаю дитину, чи означає це, що я не повинна ніколи на неї сердитись?” Але свої негативні почуття не потрібно висловлювати. Можна висловлювати своє незадоволення окремими діями дитини, але не дитиною загалом. Можна засудити дії дитини, але не її почуття, якими б небажаними вони не були. Якщо вони у неї виникли, для цього є причини. Незадоволення діями дитини не повинно бути систематичним, інакше воно переросте в її несприйняття.
Щоб зрозуміти, наскільки вам вдається сприймати свою дитину, спробуйте підрахувати, скільки разів на день ви звернулись до неї з емоційно позитивними висловами (радісним привітанням, підтримкою, похвалою) і скільки – негативними (критикою, зауваженнями, докорами). Якщо кількість позитивних і негативних звернень рівна чи негативне переважає, то зі спілкуванням у вас не все гаразд. Батьки для дитини – камертон: як вони прозвучать, так вона і відгукнеться. Якщо ми погано ставилися, наприклад, до своїх батьків, того ж потрібно чекати і від своїх дітей.
Давня притча каже: „Син схопив старенького батька і потяг його згодувати крокодилам. Його син побіг за ним. „Навіщо?” – запитав батько. „Щоб знати дорогу , по котрій доведеться тягти тебе… ”
В нашому повсякденному житті ми найчастіше страждаємо від браку культури в людях, і справа навіть не у ввічливості, тому, що ввічливість – це зовнішнє виявлення культури. Ідеться про брак культури внутрішньої, її рівень видно на дітях. Дивлячись на дитину, добре уявляєш собі, які в неї батьки, як і про що вони говорять між собою, який мікроклімат в сім’ї. Недарма слово „культурний ” має синонім „вихований”. В культурній сім’ї ніхто ніколи ні на кого не кричить, навіть не підвищує голосу, бо кожен бачить в іншому особистість. Крик – ознака знервованості, некультурності людини, особливо сильно він діє на дітей. Дитина думає, що її не люблять, не мають за людину. А головне, той, хто кричить, опускається в її очах. Культура дитини зароджується в сім’ї, її не зможуть прищепити ані в дитячому садку, ані в навчальному закладі, якщо вдома – постійна грубість. Виховувати людину зі світлим ясним поглядом на світ – завдання не просте. Ось чому дитина постійно повинна бачити навколо себе добро і красу.