Що скажуть люди

Ми всі час від часу хвилюємося, як виглядаємо збоку. Це нормально. Але що, коли тривога стає надмірною? Коли ви десять разів прокручуєте розмову з колегою, гадаючи, чи не були занадто емоційними. Коли боїтеся опублікувати допис, бо “раптом подумають, що я виставляюся?”
Чому думка інших іноді болить більше, ніж своя?

Початок – у дитинстві

Психоаналітик Дональд Віннікотт писав: “Погляд матері – перше дзеркало”. Через її очі дитина вчиться розуміти: чи добре бути собою. Якщо цей погляд був холодним, роздратованим або вимогливим – це дзеркало спотворює. І далі ми шукаємо схвалення в інших, бо не отримали його вчасно.

Що думає інший = що скаже внутрішній критик

Фрейд писав, що моральна інстанція психіки – Суперего – може бути жорстокішою за будь-яку реальну людину. Ми не боїмось інших — ми боїмося осуду, який уже живе в нас. І приписуємо його тим, хто поруч.

Чим більше критики в нас – тим більше страху назовні

Якщо ви самі себе часто оцінюєте, картаєте, порівнюєте – світ здається ворожим. Люди навколо ніби завжди щось “не те” про вас думають. Але це часто не їх думка. Це – відлуння вашої.

Контроль як спосіб уникнути болю

Ми починаємо контролювати: як виглядаємо, що говоримо, що постимо, кого зустрічаємо. Така людина може годинами редагувати повідомлення, не носити яскраве, уникати виступів. Але чим більше ми намагаємось подобатися – тим менше лишається нас самих.

Як проявляється страх бути осудженим?

Ви мовчите замість сказати.
Ви виправдовуєтеся, навіть коли не потрібно.
Ви не дозволяєте собі помилятись.
Ви весь час щось “доводите” – собі, іншим, усім.
Це не про характер. Це про ранню психічну структуру.
Як казав Біон – думати страшно, бо це завжди ризик. А що, якщо думка виведе мене з безпечного кола очікувань?

Що з цим робити?

Розпізнати свій внутрішній голос.

Запитайте: чий це голос каже “ти не маєш права”? Це точно ви? Чи, може, відлуння мами, вчительки, батька?

Помічайте, як ви самі судите інших.

Проєкція – це коли ми боїмось осуду, бо самі в думках часто осуджуємо. Чим більше внутрішньої доброзичливості – тим менше страху перед поглядами.

Поверніться до себе.

Віннікотт казав: коли істинне Я витіснене – з’являється хибне, зручне для інших. Але воно не витримує життя. І постійно шукає підтвердження, що його “люблять”. Справжнє ж – не просить дозволу на існування.

Памʼятайте: чужа думка – це просто думка. Не вирок. Не правда. Не основа вашої цінності.
Іноді те, чого ми так боїмося, – це власна глибина, спонтанність, сила, яка не вміщується в чужі рамки.

Джерело: психологиня Ольга Корбут

(https://www.instagram.com/psy_korbut?igsh=ZGxrM2FuM3I2ZjNk)