ПТСР чи гострий стресовий розлад? Як розпізнати і допомогти

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) – реакція психіки на пережиту травму й гострий стрес. Але не кожен травмуючий досвід і не в кожного призведе до появи ПТСР.

В Україні ПТСР часто згадують не до ладу, асоціюючи цей розлад із будь-якими травматичними подіями, які люди переживають під час війни. Насправді ж ПТСР як у дорослих, так і у дітей, проявляється тільки через деякий час після травми: у середньому через 2–6 місяців після події, що травмувала. Але не під час її і не одразу після. Варто врахувати і те, що ПТСР проявиться лише у 20–40% людей, і це залежатиме від глибини травматичних обставин.

Травмуючий досвід під час війни – усе, що пов’язано із загрозою людському життю. Це повітряні тривоги з прямою загрозою для життя, перебування в окупації, під обстрілами, ракетні удари, переховування в підвалах і бомбосховищах.

Гострий стресовий розлад (ГСР) – це первинна реакція на пережитий шок. Переважно це стосується дітей, які пережили ті чи інші жахи війни і були евакуйовані або хоча б перебувають в умовній безпеці.

Ті діти, які від початку війни і досі перебувають у гарячих точках та на тимчасово окупованих територіях переживають хронічний стресовий розлад. Їхні життя під загрозою щодня. Саме в цієї категорії дітей вже можуть поступово проявлятися ті чи інші ознаки ПТСР. Та це ще не сам розлад, на що вказує частинка слова «пост». Адже найяскравіше ПТСР заявляє про себе тоді, коли люди опиняються в безпеці і зникає пряма загроза життю. Прояви можуть з’явитись як через півроку, так і через 5 чи навіть 10 років (це характерно для дітей і підлітків). Але середній час появи ознак ПТСР у таких випадках – від 6 до 15 місяців після отриманої травми. Для порівняння, статистика свідчить: після аварії ПТСР проявляється в середньому через 6 місяців, після сексуального насильства – через 6–12 місяців, після серйозної фізичної травми – теж десь за рік.

Дитячий ПТСР – хронічна форма проявів гострого і хронічного стресового розладу, які заважають дитині розвиватися психологічно і фізично, регулювати емоції, комунікувати з однолітками. Це дизрегуляція організму на всіх рівнях. Тож не «нагороджуйте» дитину діагнозом ПТСР, якщо вона погано спить, стала гірше їсти чи відмовляється навчатись. Усе це – прояви гострого стресового розладу, на відміну від ПТСР, який є комплексним розладом. Хочу окремо навести симптоматику ГСР і ПТСР, щоб ви навчились їх розрізняти.

Основні симптоми дитячого ПТСР:

• дитина відчуває сильну тривогу й страх, закривається в собі;
• різноманітні фобії (наприклад, дитина може боятись голосних звуків, чоловічих облич із бородою);
• когнітивна «загальмованість»;
• дитина тривалий час демонструє розгубленість і проблеми з пам’яттю, погано концентрується;
• ви бачите, що дитина перебуває в нервовій напрузі, і це проявляється на рівні фізіології – нервові тики, біль у кінцівках, часті головні болі, розлади кишківника, енурез;
• спалахи гніву, агресивна поведінка;
• відмова від їжі чи надмірна фіксація на ній;
• нічні жахіття чи дуже тривожні сни;
• дитина тижнями малює одні й ті самі страхітливі сюжети.

Травматичний досвід так чи інакше зачепить більшість дітей під час війни. Вони стикнулись не лише з небезпекою фізичного існування, а й із розривом прив’язаності, різкою зміною стилю життя, і все це на фоні неможливості емоційної регуляції від батьків. Адже часто дорослі в умовах сильної напруженості не в змозі взяти на себе ще й тягар емоційного відрегулювання своєї дитини. І саме в цьому випадку дитина не може «обробити» отриманий травматичний досвід чи якось собі пояснити й асимілювати – психіка для цього ще недостатньо розвинена. Натомість реакцією дитини стане замикання. Це вже корінчик, з якого можуть вирости паростки посттравми. Якщо такій дитині батьки (чи інші значущі дорослі) не нададуть вчасну емоційну підтримку, тоді дійсно можливий розвиток ПТСР.

І навпаки, якщо дитина пережила травму, але її вчасно компенсували піклуванням, теплом і любов’ю батьки чи близькі, ПТСР, імовірно, не розвинеться. Хоча досвід травми залишиться.