Принципи гуманної системи виховання

Принцип гуманізму – передбачає визнання цінності дитини як особистості, її прав на свободу, щастя, захист й охорону життя, здоров’я, створення умов для розвитку дитини, її творчого потенціалу, схильностей, здібностей, надання їй допомоги у життєвому самовизначенні, повноцінній самореалізації. Принцип вимагає поваги до дитини, яка виявляється у знанні вихователем індивідуальних особливостей дитини, у забезпеченні умов для її розвитку, у виявленні емпатії, терпимості, педагогічному такті старших, у вірі в дитину. Ш.О. Амонашівлі звертається до вчителів: «Вірте в дитину. Вірити треба навіть тоді, коли опускаються руки, коли зробив усе, а нічого не виходить. Пам’ятайте, що доля дитини залежить тільки від вас. Якщо в дитину ніхто не вірить, вона стає безпорадною, їй ні на кого обіпертися, і ми обов’язково втрачаємо її». Щоб вірити, треба виявляти позитивні риси характеру, діяльності, спілкування учнів.

Принцип зв’язку виховання з життям – передбачає формування відносин із навколишнім середовищем, підтримку конструювання життєвого досвіду. Виховна діяльність навчального закладу має орієнтувати учнів на те, що вони повинні брати посильну участь у житті суспільства вже за партою. Завдяки цьому в учнів формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя і діяльності.

Принцип наступності у вихованні, єдності виховних впливів – потребує узгодженості дій усіх учасників навчально – виховного процесу – сім’ї, навчального закладу, а також наступності всіх етапів навчання –  школа, ліцей; стиль, тон спілкування, єдність вимог.

Принцип сприйняття вихованця таким, яким він є – співвідноситься з ідеєю  само актуалізації особистості; розвиток особистісних якостей вихованця.

Принцип підходу до людини з оптимістичною гіпотезою, опора на позитивне в особистості вихованця – навіть у погано вихованій людині треба знайти ті позитивні якості, спираючись на які можна досягти стійких успіхів у формуванні всіх інших якостей, що задані метою виховання. Вимоги принципу опори на позитивне у вихованні такі: педагоги зобов’язані виявляти позитивне у людині і, спираючись на це, розвивати інші, погано сформовані або негативно зорієнтовані якості, доводячи їх до потрібного рівня і гармонійного поєднання. Для успішності педагогічної діяльності слід дотримуватися правил реалізації принципу, а саме: співпраця, терпіння, зацікавлена участь вихователя в долі вихованця, неприпустимість конфронтації і боротьби вихователя з вихованцем та зосередження уваги лише на промахах і недоліках особистості, виявлення і підтримка позитивного. Вихованці, яким часто нагадують про їхні недоліки, втрачають віру в себе, свої сили та можливості. Досвідчені педагоги дарують компліменти, заохочують майбутні успіхи, проектуючи тим гарну поведінку, вселяючи впевненість в успішне досягнення високих результатів, довіру, підбадьорюючи у разі невдачі.

Принцип виховання особистості в колективі – кожен повинен займати гідне місце серед ровесників. Реалізація цього принципу передбачає усвідомлення учнями того, що колектив – це потужний засіб виховання, що певні риси особистості формуються лише в колективі; значення згуртованості колективу та його думки для виховання, участь учнів у самоврядуванні сприяють розвитку самостійності, самодіяльності, ініціативи. Найбільша виховна цінність колективу полягає в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші відносини: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, вихователів і вихованців, міжособистісні (дружби, любові, симпатії).

Принцип соціального загартовування – передбачає залучення вихованців до ситуацій, що потребують вольових зусиль для подолання негативного впливу соціуму, вироблення певних способів  цього подолання, адекватних індивідуальним особливостям людини, набуття соціального імунітету, стресостійкості.  Постійний комфорт відносин приводить до того, що людина не може пристосуватися до відносин більш складних, менш для неї сприятливих. При цьому деякі хороші відносини сприймаються нею як типове та обов’язкове. Формується так зване соціальне очікування сприятливих відносин як норма. Однак у суспільстві, існують в однаковій кількості або навіть переважають негативні чинники. Тому треба, щоб дитина поступово пізнавала негативні сторони життя суспільства й виробляла своєрідний імунітет до негативних явищ, що передбачає: пізнання фізичного страждання, духовної спустошеності, подолання хвороби, страху, непротивлення злу насильством. У педагогічній діяльності цей принцип реалізується в таких правилах:

• проблеми відносин дітей треба вирішувати з дітьми, а не за них;
• дитина не завжди повинна легко досягати успіху у своїх відносинах з людьми;
• не тільки радість, а й страждання, хвилювання виховують людину;
• вольових зусиль для подолання труднощів у людини не буде завтра, якщо їх немає сьогодні;
• не можна передбачити всі складності життя, але людині треба бути готовою до їх подолання.

Принцип створення середовища, що виховує – потребує створення в навчальному закладі таких відносин, які б формували соціальність дитини. Насамперед важлива роль ідей про єдність колективу навчального закладу, педагогів та учнів. Створення такого середовища передбачає взаємну відповідальність учасників педагогічного процесу, співпереживання, взаємодопомогу, здатність разом долати труднощі. Реалізація принципу можлива за таких умов:

• виокремлення домінуючої мети колективу, яка об’єднує педагогів та учнів;
• визначення провідної діяльності, яка є значущою для всіх членів колективу;
• розвиток учнівського самоврядування, створення учнівських об’єднань;
• формування позитивного ставлення до творчості;
• неповторність навчального закладу.