Особливості спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні інформацією, а також у сприйнятті й розумінні партнерами одне одного. Природа міжособистісних відносин істотно відрізняється від природи суспільних відносин: їхня важлива специфічна риса – емоційна основа. Суспільні відносини завжди виступають в єдності з діяльністю. Єдність спілкування та діяльнос­ті полягає в тому, що люди спілкуються не просто в процесі виконання різних суспіль­них функцій, але і в певній діяльності. Часто спілкування є аспектом діяльності, а діяльність – аспектом спілку­вання.

Структура спілкування включає три по­в’язані компоненти: комунікативну – полягає в обміні інформацією між людьми; інтерактивну – організація взаємодії, обмін не тільки знаннями, а й діями; перцептивну – процес сприйняття одне одного і встановле­ння взаєморозуміння.

Протягом спільної діяльності люди обмі­нюються уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, почуттями, установками тощо.

Передання будь-якої інформації можливе лише за допомогою знакових систем. Розрізняють ко­мунікацію вербальну та невербальну.

У вербальній комунікації ін­формацію не просто передають за допомогою мови, її учасники особливим чином впливають одне на одного. Є два різні завдання в орієнтації партнера зі спіл­кування: особистісно-мовна та соціально-мовна.

Невербальна комунікація вклю­чає такі системи знаків: оптико-кінетичну (жести, міміка, пан­томіміка), паралінгвістичну (система вокалізації, тобто якість голосу, його діапазон, тональність тощо), екстралінгвістичну (вклю­чення в мову пауз або інших елементів – покашлювання, плач, сміх тощо). Простір і час також є особливою знаковою системою, контакт очей має значення у візу­альному спілкуванні.

Інформація, яка надходить від комунікатора, може бути двох видів: спонукальна (виражається в наказі, проханні тощо, направлена на стимуляцію дії) і констатувальна (повідомлення). Стимуляція виступає або як активна функція, тобто спонукання  до дій, або як інтердикція – заборона дії, або як де стабілізація – неузгодженість деяких автономних форм діяльності. В умовах комунікації можуть бути специфічні комунікативні бар’єри або соціальний, або психологічний характер. Наприклад, інформація в суспільстві по­ширюється через «фільтр» довіри або недовіри. Цей фільтр починає працювати, якщо істинна інформація виявляється неприємною для людини, а помилкова – приємною.