Притча “Дружба”

Хлопчик і осел були найкращими друзями. Вони всюди ходили разом, усе робили разом, але більш за усе їм подобалось подорожувати світом.

Вони ходили з міста у місто, від країни до країни…

Але біля одного міста, хлопчик побачив чудову вишню і зупинився біля неї щоб посмакувати, а коли через півгодини отямився, осла не було поруч. Він шукав його де тільки міг, кричав так, що аж боліло горло, але осла ніде не було. На наступний день він сів на землю і став дивитись поперед себе.

Так просидів він тиждень, місяць, рік. Через рік біля міста йшов якийсь купець і побачив недалеко якесь сяйво. Прийшовши у місто, він розказав про це диво усім знайомим і родичам. На наступний день жителі міста пішли у місце, вказане купцем, і побачили там хлопчика: від нього справді, якщо придивитись, йшло ледь помітне світло. Якийсь мудрець, проходячи повз, сказав, що хлопчика звуть Брахман і пішов собі далі.

Жителі почали вважати хлопчика за святого, і приносили йому усілякі дари та їжу. А й справді – тим, кому було погано, прийшовши до нього, видужували. Мудреці знаходили рішення своїх складних проблем, сидячи біля нього, скривджені чомусь переставали плакати і спокійно засинали, а в калік потихеньку повертались до попереднього стану ушкодженні органи.

Але в один день якась людина привела до хлопчика осла. І, о, яке щастя! Хлопчик вперше за довгі роки підвів погляд і побачив, що це його друг!!!

Відразу світло навколо нього згасло, він взяв осла за шию і вони знов радісно і безпечно побігли дивитись світ.

Мораль цієї притчі така: не чекай просвітлення, допоки дружиш з ослами.