Допомога дитині, що стала жертвою насилля

Гострота реакції на насильство може залежати від декількох факторів: 1) ступінь залучення  (став жертвою насилля, став свідком насилля, перебував у ситуації знущання над іншими; серед жерв насилля опинилися рідні й близькі люди; стежив за подіями ззовні); 2) індивідуальні особливості (чутливість, наявність навичок керування емоціями та почуттями); 3) наявність попереднього травматичного досвіду (втрата близьких, був у ролі жертви або свідка катастрофи тощо).

Можуть спостерігатися такі реакції.

Фізичні: порушення (може привести до виснаження), підвищена настороженість, м’язова напруженість, нечіткий пульс, підвищене потовиділення, зміна подиху, розлад шлунково-кишкового тракту, порушення сну (труднощі засипання, нічні кошмари, неміцний сон, занадто довгий або, навпаки, короткий), головні й інші болі; незвичайні скарги; загострення хронічних захворювань; психосоматика.

Поведінкові: поведінкова регресія, зміна харчування, обмеження соціальних контактів аж до ізоляції, замкненість, заперечення культурних стандартів поведінки. Зміни, що виникли внаслідок стресу (шоку) та позначилися на адаптивних можливостях, навичках. Зміна зовнішнього вигляду. Відсутність зорового контакту. Уникнення будь-яких нагадувань, думок про те, що відбулося. Підвищення імпульсивності поведінки. Підвищення конфліктності (особливо в підлітків). Відмова йти в школу. Втрата інтересу до школи.

Когнітивні: труднощі концентрації й перемикання уваги, прийняття будь-яких рішень; зниження академічної успішності.

Особистісні: зміна системи уявлень про світ, про себе й інших, підрив на рівні базових потреб – фізіологічних (вода, харчування), у безпеці, захисті. Зміна ціннісно-смислової сфери. Удар по почуттях довіри, відкритості, безпеки. Підозрілість та недовіра до людей. Депресія й суїцидальна поведінка. Гіперсексуальність. Уникнення сексуальних стимулів. Порушення статевої ідентифікації. Низька самооцінка. Звуження перспективи майбутнього. Відчуття безглуздості життя й світу. Світ раптом виявляється небезпечним і несправедливим.

Емоційні: загальний дистрес, травматичні стресові реакції (тривожність, страх, паніка), гнів і ворожість, почуття безпорадності й безсилля, почуття провини, сорому, відрази до себе, звинувачення інших. Емоційна нестабільність (перепади настрою), апатія. Відчуття несправедливості того, що відбулося. Злість.

Варто враховувати:

• те, як звичайно поводиться дитина;
• культурно-етнічні особливості реагування;
• наявність попереднього травматичного досвіду будь-якого насильства з боку родини, однолітків, дорослих;
• індивідуальні й вікові особливості.

Можливі дії практичного психолога/педагога

• Одне з найважливіших – упоратися зі своїми власними цілком природними й з’ясованими почуттями безпорадності, страху, гніву у випадку насильства над учнем, дитиною. Без цього психолог, вчитель навряд чи зможе чим-небудь допомогти жертві насильства.
• Підтримка. Відновлення в дитини почуття безпеки й довіри. Допомогти дитині впоратися зі своїми почуттями, розвити навички керування своїми емоціями та психічними станами. Світ для неї ніколи не буде тим же, але й новий світ може стати безпечним і затишним, мати майбутнє.
• Допомогти батькам дитини. Нерідко під час таких подій практичний шкільний психолог стає психологом для всієї родини, родичів та близьких, надаючи допомогу й дорослим.
• Дати можливість говорити дитині, заохочувати потребу виговоритися, але не змушувати, не примушувати, не квапити, не боятися пауз. Іноді важливо просто бути поруч.
• Не нав’язувати своїх пояснень щодо того, що відбулося й почуттів, що переповнюють дитину. Не намагатися запевнити, що все пройде й буде добре. Швидше за все, так воно й буде, але зараз дитина почуває зовсім інше.
• Виявити дітей групи ризику, при необхідності направити до фахівця.
• Дати можливість дитині висловлюватися, але не примушувати, не квапитися й не квапити, не боятися пауз. Дати зрозуміти, що очікується й чого можна чекати. Запитати, де він був під час загрози своєму життю, з ким він був, хто був поруч. Що бачив, почував у цей момент. Що робив, як реагував, що випробовував? Що вони думають, відчувають по відношенню до того, що відбулося?

Основні методи, які може використати практичний психолог/педагог – вербальні, малюнкові, ігрові.

– У випадках, коли дитині важко або неможливо говорити про те, що трапилося, потрібно використати малюнки або ігрові методи. У тому числі – рухливі ігри або релаксацію для зняття напруги.

– Іноді вербальні методи погано працюють: це може бути пов’язане із впливом виховання в сім’ї, коли було не прийнято відкрито обговорювати переживання; деяким дітям не хочеться відкрито обговорювати свої почуття. У цьому випадку можна використати малюнкові методи: малювати різні аспекти того, що скоїлося.

Мета такої роботи – не намалювати картинку події, а виразити те, що відбувається в душі.