Асертивність – це особиста відповідальність за свою поведінку; вміння не звинувачувати інших людей за їх реакцію на нашу поведінку; здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини; самоповага, повага до інших людей.

Делікатність – це чи найнеобхідніша зараз манера поведінки. Будь яка наша дія має бути усвідомлена тим, що можна комусь зробити боляче. І цих «комусь» – пів країни, якщо не більше. Якщо ти спиш не в окопі – тобі вже повезло. Якщо живеш в незруйнованому будинку – тобі знову повезло. Якщо твої діти при тобі, здорові і не травмовані війною – тобі дуже повезло. А якщо в тебе ще є робота і улюблена машина чи мотоцикл – то ти тричі везунчик. Війна має збільшувати емпатію, а не розділяти людей на два табори. Дорослість суспільства вимірюється саме нею. Можна і потрібно відпочивати від війни, але треба це робити делікатніше.

Людина так влаштована, що не може працювати постійно в одному режимі. Періодично відбувається занепад сил, опускаються руки і зовсім не хочеться нічого робити. У цей момент важливо себе підбадьорити і мотивувати, щоб повернутися у стрій.

Час війни випробовує та загортовує, перевіряє на віру та міцність кожного, хто перебуває в дивній сюрреальності, де людська логіка потрапляє в капкан руйнування стереотипів та звичних шаблонних уявлень про майбутнє людства. Виникає цілком природня спокуса порівнювати свій стан з іншими: хтось втратив стабільність, житло, роботу, надію, зв’язки, розуміння близьких, а хтось – потрапив у трагічну ситуацію втрати людей, яких любив та без яких не бачив своєї подальшої долі. Тож всім важко!

Останні новини – це біль. Невимовний біль, який нічим не заглушити. Проте він не просто болить. Багатьох він травматизує або й несе повторну травматизацію. Споживання такої кількості інформації у сучасній ситуації стає виснажливим процесом для нашого сприйняття. Для того, щоб мати можливість зберегти себе у тому інформаційному просторі, зберегти власне об’єктивне функціонування нам необхідна інформаційна гігієна.

Ми не можемо передбачити дату закінчення війни, але ми знаємо, що перемога настане. Ми не можемо впливати на рішення та дії політиків і військових, але ми можемо підтримувати їх своєю вірою. Віра – сильний емоційний стан, що супроводжує переконання, впевненість людини у будь-чому. Це життєва сила, яка дає нам волю рухатися. Віра пов’язана із довірою – почуттям особливої незмінної прихильності, здатністю покладатися на того, кому довіряєш.