Різка зміна звичних умов життя, повітряні тривоги, перебування в укриттях, обстріли та змушена втеча з рідного дому – всі ці фактори спонукають до розвитку розладів психіки, серед яких є й панічні. Панічна атака провокується надмірним викидом адреналіну у кров, і, відповідно, сильними фізичними симптомами.

Відчувати страх та тривогу стосовно можливої загрози життю – нормально й природно. До цих почуттів додаються невизначеність та безпорадність. Адже ніхто не може гарантувати, коли й чи дійсно відбудеться ця ядерна атака. Визнання неможливості на щось вплинути також посилює тривогу. Тож у цей час важливо подбати про себе. Якщо тривога накриває раптово, то впоратися допоможуть:

1. Перестати очікувати “коли це закінчиться”. Це звучить жорстоко, але таке очікування забирає у вас сили. Закінчиться. Обов’язково. Але необхідно діяти відповідно до реалій сьогодення.

Асертивність – це особиста відповідальність за свою поведінку; вміння не звинувачувати інших людей за їх реакцію на нашу поведінку; здатність людини відстоювати свою точку зору, не порушуючи моральних прав іншої людини; самоповага, повага до інших людей.

Делікатність – це чи найнеобхідніша зараз манера поведінки. Будь яка наша дія має бути усвідомлена тим, що можна комусь зробити боляче. І цих «комусь» – пів країни, якщо не більше. Якщо ти спиш не в окопі – тобі вже повезло. Якщо живеш в незруйнованому будинку – тобі знову повезло. Якщо твої діти при тобі, здорові і не травмовані війною – тобі дуже повезло. А якщо в тебе ще є робота і улюблена машина чи мотоцикл – то ти тричі везунчик. Війна має збільшувати емпатію, а не розділяти людей на два табори. Дорослість суспільства вимірюється саме нею. Можна і потрібно відпочивати від війни, але треба це робити делікатніше.

Людина так влаштована, що не може працювати постійно в одному режимі. Періодично відбувається занепад сил, опускаються руки і зовсім не хочеться нічого робити. У цей момент важливо себе підбадьорити і мотивувати, щоб повернутися у стрій.