Уявіть, що вам потрібно відмовити комусь у послузі, і через це відчуваєте провину. Але у вас дійсно багато справ та й загалом немає можливості допомогти. Якщо ми розповімо про своє рішення сказати “ні” другові, він поставиться до цього з розумінням. Підтримає вас і скаже, щоб ви не хвилювалися. Проте чому ж часто ми не можемо поставитися самі до себе з добротою та розумінням? І як навчитися бути для себе тим самим другом?

Причина 1. У вас погані стосунки із підлітком. В них немає довіри, немає взаєморозуміння, поваги, підтримки, натомість є взаємні претензії, образи, вимоги, ультиматуми, відстоювання лише своїх інтересів. Інакшими словами замість стосунків – війна. Люди природньо не захочуть слухати (і тим паче виконувати прохання) тих, з ким у них немає контакту.

Мити підлогу вночі, коли вся сім’я спить; тягнути сумки з магазину, коли чоловік та дорослий син спокійно вдома дивляться телевізор; сплачувати кредит, котрий ви взяли задля допомоги дорослим дітям, щоб купити автівку, житло, або на ремонт… Іноді людина намагається рятувати всіх навколо себе, включно з колегами на роботі, рідними, найкращою подругою, чоловіком-алкоголіком. Роль доброї феї якийсь короткий час може приносити задоволення, але з часом вона стає тягарем і може принести відчуття невизнаності та того, що вашу допомогу не цінують. Також подібна поведінка робить оточення безпорадним, залежним, інфантильним, не пристосованим до життя. Є фактори, що формують у людині сценарій поведінки, в якій її власні потреби завжди перебувають на другому плані. Ось…