-
Коли відчуваєш себе «зайвим»
Буває, ми заходимо в кімнату, де люди сміються, розмовляють, і раптом накочує відчуття: «Мене тут не чекають. Я тут зайвий». Це боляче, і водночас знайомо багатьом. Часто це не про те, що насправді відбувається зараз. Це про давній досвід — коли в дитинстві ми не отримали тепла, уваги, коли хтось із дорослих був далекий, холодний чи надто зайнятий. Тоді дитина робить висновок: «зі мною щось не так», «краще зникнути, щоб не заважати». У дорослому житті ця стара рана оживає навіть у найменших деталях: хтось відвернувся, не відповів одразу, не помітив — і ми вже відчуваємо себе відкинутими. «Зайвість» змушує нас сканувати простір на найдрібніші сигнали. Але така пильність рідко веде…
-
Труднощі прийняти комплімент
Здавалося б, нічого простішого: сказали добре слово — усміхнись і прийми. Але часто замість радості з’являється незручність. Ми відмахуємось: «Та ні, нічого особливого…» Чому так? Комплімент торкається нашої цінності, а там, глибоко всередині, може жити сором: «Я не заслуговую». Почути добре про себе — значить погодитися: я маю вагу, я важливий. А це вже небезпечно для того, хто звик жити у знеціненні. Відштовхуючи похвалу, ми наче намагаємось залишитися у звичному — там, де безпечніше бути «невидимим». Наприклад, у терапії людина вчиться витримувати добрі слова. Спершу маленькими дозами — як теплий промінь, до якого очі ще не звикли. З часом — дозволяти цьому світлу бути поруч. Наступного разу, коли вам скажуть…
-
Про стосунки зі своєю дитиною
У стосунках зі своєю дитиною батько (мати) постійно перекладає відповідальність за якість цих стосунків, дорікаючи дитині, що “вона якась не така”, уникаючи власної відповідальності за ці стосунки та очікуючи покращення цих стосунків виключно за рахунок змін у дитині. Що це означає про батька/матір
-
Про неврози у дітей
Невроз у дітей розвивається не від того, що їй щось дозволяють або в чомусь відмовляють.Ґрунт для розвитку неврозу створює батьківська непослідовність – коли одне й те саме забороняє мама, але дозволяє тато, або той самий батько забороняє сьогодні те, що дозволяв учора.Вчиняючи так, батьки не позначають дитині здорові межі допустимої та неприпустимої поведінки, роблячи карту її реальності розмитою, а наслідки дитячих вчинків непередбачуваними – що значно підвищує у дитини рівень тривожності.Дитина, що регулярно стикається з непередбачувано змінними правилами батьків, не має можливості проявляти себе і розвиватися в чітко визначених межах дозволеного, що в кінцевому рахунку призводить до порушень у її емоційно-вольовій сфері.
-
Коли гнів не гріх, а нормальна емоція
Гнів сам по собі не гріх, а природна, морально нейтральна емоція, яка сигналізує: * про порушення меж, * про несправедливість, * про порушення цінностей, * про незадоволені потреби.
-
Грошова тривога: чому навіть при достатку ми все одно переживаємо?
Гроші — це не лише засіб обміну. Вони символізують безпеку, контроль, турботу і навіть любов. Але чому ми, навіть маючи їх достатньо, часто відчуваємо тривогу? 1. Брак емоційної опори в дитинстві Якщо в дитинстві не було стабільної підтримки від батьків, у дорослому віці ця тривога часто проєктується на гроші. Ми створюємо «запаси на чорний день», відмовляючи собі навіть у базових речах — і при цьому все одно відчуваємо тривогу.
-
Як допомогти людині, яка повернулась із полону
Найпоширенішим наслідком є посттравматичний стресовий розлад (ПТСР). Його симптоми: панічні атаки безсоння депресія постійне помічання тригерів. Людина може реагувати на певний звук, запах чи слово, яке здатне повернути її у стан, який вона пережила під час утримання чи тортур. Під час утримання чи полону мозок зазнає деструктивних змін, тому після повернення додому таким людям потрібна підтримка психотерапевта, та інколи психіатра, який за потреби може призначити і медикаментозну терапію.
-
Що скажуть люди: тривога про чужу думку
Ми всі час від часу хвилюємося, як виглядаємо збоку. Це нормально. Але що, коли тривога стає надмірною? Коли ви десять разів прокручуєте розмову з колегою, гадаючи, чи не були занадто емоційними. Коли боїтеся опублікувати допис, бо “а раптом подумають, що я виставляюся?”… Чому думка інших іноді болить більше, ніж своя? Початок — у дитинстві Психоаналітик Дональд Віннікотт писав: “Погляд матері — перше дзеркало”. Через її очі дитина вчиться розуміти: чи добре бути собою. Якщо цей погляд був холодним, роздратованим або вимогливим — це дзеркало спотворює. І далі ми шукаємо схвалення в інших, бо не отримали його вчасно.
-
Фрустрація та травма
Фрустрація — частина життя Іноді ми стикаємося із ситуацією, де щось йде не так: не отримали обіцяне, затримка, конфлікт або неочікуваний результат. Це приносить невдале, роздратування — frustraція. Вона змушує нас зупинитися, розібратися — але не знищує. Якщо є внутрішня безпека, фрустрація — це виклик, а не катастрофа. Травма — коли фрустрація занадто сильна Але якщо досвід дитинства або минулого був дуже болючим (наприклад, залишити без підтримки занадто рано) — невдача в дорослому житті може викликати “привид тоді”. Це травма: в душі створюється порожнеча або паніка, ніби ваша безпека знищена.
-
Як дитинство формує різні типи особистостей
Меланхолік — Спокійний, чутливий, часто потребує затишку та схвалення. Любить тишу, уникає шуму. — Батьки: «Ти занадто повільний?» — шкодять — формують невпевненість. Холерик — Бурхливий, активний, імпульсивний. Любить бути в центрі подій. — Вимагає руху і уваги: ледве заборонити — ви спровокуєте конфлікт. Сангвінік — Енергійний, радісний, товариський. Легко адаптується до нових людей і ситуацій. — Йому потрібен простір для творчості та друзів, інакше він втрачає інтерес . Флегматик — Врівноважений, спокійний, терплячий. Любить монотонну, стабільну діяльність. — Йому комфортно в рутині, але варто навчити працювати над новим, щоб розвиватися.