Соціальна дискримінація жінок

Соціальна дискримінація жінок означає обмеження або позбавлення прав за ознакою статі (або тендерною ознакою) в усіх сферах життя суспільства:

• трудовій;
• соціально-економічній;
• політичній;
• духовній;
• сімейно-побутовій.

Соціальна дискримінація спричиняє зни­ження соціального статусу жінки і є од­нією з форм насильства над її особистістю, а отже, загрозою для її безпеки.

Поняття підмінюють закликами до боротьби за їх рівноправність із чоловіками. Але це не те саме. Необхідною прелюдією до рівноправ­ності статі є подолання всіх форм обмеження прав й інтересів жінок, особливо у сфері праці. Сам термін «соціальна дискримінація жінок» загальновизнаний.

Положення про захист прав людини ґрун­тується на принципі заперечення дискримі­нації. Дискримінація може бути визначена як будь-яка форма підпорядкування або нега­тивного ставлення до окремих осіб або груп, заснована на характеристиках, що не є прийнятними в умовах, у яких вони відбуваються.

У міжнародних конвенціях із прав людини передбачено, що країна, яка ратифікувала їх, зобовʼязана шанувати й забезпечити всім людям, що перебувають на її території та у межах її юрисдикції, права людини без будь-яких розходжень, як-от раса, колір шкіри, стать, мова, релігія, політичні погляди, національне або соціальне походження, власність, народження або інший статус.

У міжнародних відносинах поняття дискримінації такоє охоплює ставлення до держави, зазіхання на її права, що загрожує загальновизнаним звичаям і принципам міжнародного прав.

ООН відкидає расову, політичну, релігійну й інші види дискримінації в міжнародних відносинах. У 1948 році Загальна декларація прав людини заборонила всі форми расової та іншої дискримінації. Акти дискримінації відбуваються відкрито або приховано, вони можуть бути поширені, їх виконують окремі особи або анонімні групи, вони можуть бути одиничними або систематичними, незначними або серйозними, що завдає психічну, матеріальну або фізичну шкоду жертвам.

Нині кожна пʼята жінка є жертвою домашнього насильства і не забезпечена належною правовою допомогою з боку держави. Рівень зарплати жінки становить дві третини від зарплати чоловіків, що обіймають аналогічні посади. А це – порушення конституційних прав. Нині держава принижує роль жінки-матері, головна місія якої народити й виховати здорових дітей.

Кожен другий шлюб в Україні розпадається, як наслідок – близько 1 млн безпритульних, кинутих на призволяще дітей.

Статистика свідчить про те, що багато українських жінок страдають від насилля в сімʼї. Та найгірше те, що більшість постраждалих від жорстокості чоловіків справді вірять у свою провину, виправдовуючи кривдників.