Суїцидальна поведінка

Самогубство (суїцид) – це навмисне позбавлення себе життя. Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають до себе суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри.

До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе:

• сприймання людиною значення життя і смерті;
• відсутність психологічних та соціальних ресурсів;
• сімейні та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим.

Відносно категорії мети відрізняють:

• справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя,
• демонстративно-шантажна суїцидальнана поведінка – мета якої є лише демонстрування цього наміру, самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті;
• нещасні випадки – небезпечні для життя дії, які спрямовані іншими цілями.

Ознаки суїцидальної поведінки розподіляють на чотири типи:

• мовні;
• поведінкові;
• ситуаційні;
• синхроматичні.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О. Тихоненка ґрунтується на категорії особистісного змісту і складається з 5-ти мотивів:

• Протест, помста. Суб’єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об’єктивну складову конфліктної ситуації. Вербальне може виражатися у фразах на такий зразок: «ніхто мене не розуміє», « усі проти мене », «справедливості не має», «більш нема сил боротися».
• Заклик. Вербальні показники такої поведінки: «я нікому не потрібен», «за що ви мене так мучите».
• Мотивація – «коли ж ви звернете на мене увагу», «я благаю допомоги».
• Суїцидальні «ухилення» виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати таку загрозу та обирає самоусунення: «далі буде ще гірше», «діватися нема куди», «мені не витримати цієї ганьби».
• «Самопокарання» відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: «Я – суддя» та «Я – підсудний». Причому самогубство може бути як з точки зору «судді» (знищення ворога у собі), так і з боку «підсудного» (покутування провини), як то «ніколи не пробачу собі».

При самогубстві ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю – позбавлення себе життя, вербально це може висловлюватися як «ніколи не верну ти минулого», «все втрачено», «це – кінець».

Мотиви суїцидальної поведінки молоді:

• Переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими.
• Переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі.
• Переживання, пов’язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків.
• Почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою.
• Страх ганьби, глузування, приниження.
• Страх покарання, небажання вибачитися.
• Любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність.
• Почуття помсти, протесту, злість, загроза, вимагання.
• Бажання привернутії до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.
• Співчуття або наслідування друзям, героям книжок або фільмів («ефект Вернера»).

Суїцидальну активність молоді умовно можна поділити на три фази.

Перша фаза – це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом, ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з’являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі молода людина стає замкнутою і не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; її більше не приваблюють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивною, схильнию до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: молода людина, яка завжди ретельно підбирала одяг, слідкувала за собою, втрачає інтерес до цього, і, навіть, стає неохайною; змінюється маса тіла (через переїдання, або навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує «втечу» (іноді дійсно тікає з дому); стає неуважною, тому з нею може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза – фаза амбівалентності. Молода людина може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей «крик про допомогу» не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: «Я вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати: скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що…».

Учнівська молодь надзвичайно амбівалентна і якщо саме протягом цієї фази надати їй своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцидент. Настає час третьої фази суїциду – фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймні дві ознаки: по-перше – скоєна своїми руками, по-друге – наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує. Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія. А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для молоді характерним є дуже швидке «проходження» другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки.

Більшість суїцидальної молоді (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але період молодості – це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість всіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

• Сучасна суїцидологія пропонує такі три види втручання в суїцидальну активність:
• превенцію (попереджувальні, профілактичні заходи, розраховані ∙на індивіда або групу);
• інтервенцію (безпосереднє втручання в суїцидальну активність);
• поственцію (реабілітація людини, яка скоїла спробу самогубства, або близьких того, хто здійснив завершений суїцид).