Проблема насильства і попередження посттравматичного стресового розладу в дітей

Сучасні уявлення про посттравматичний стресовий розлад склалися остаточно в 1980-х роках, однак інформація про вплив травматичних переживань накопичувалися протягом сторіч. Е. Крепеліним вперше був використаний термін «невроз пожежі», для того щоб позначити окремий клінічний стан, що включає численні нервові й фізичні феномени. Останні виникають насамперед як результат різних емоційних зворушень або раптового переляку, які переростають у тривожність.У 1889 р. X. Оппенгейм запропонував термін «травматичний невроз» щодо діагностики психічних розладів в учасників бойових дій, причини яких він бачив в органічних порушеннях головного мозку, викликаних як фізичними, так і психологічними факторами.Однак й у мирний час виникають ситуації, які є джерелами посттравматичного стресового розладу.У наш час різко зросла кількість антропогенних катастроф та  у різних регіонах планети. Все це характеризується насамперед надекстремальним впливом на психіку людини, що викликає посттравматичний стрес.

Психологічні наслідки цього в крайньому своєму прояві виявляються в посттравматичному стресовому розладі.

Посттравматичний стресовий розлад виникає як затяжна або відстрочена реакція на ситуації, пов’язані із серйозною загрозою життю або здоров’ю, причому як самої людини, так і оточуючих її людей.

Ще одна з найважливіших тем – фізичне й сексуальне насильство щодо дитини. Для психологів це питання становить великий інтерес, по-перше, тому, що жертви насильства потребують своєчасної допомоги, а також тому, що пережите насильство може бути прихованою причиною труднощів, з якими клієнт звертається до психолога або не звертається й проживає життя з певними проблемами й труднощами. Отже, без розуміння того, як впливає насильство на психіку людини, дитини, надання допомоги може бути утрудненим. Одним з найпоширеніших наслідків насильства, як фізичного так і сексуального, є також посттравматичний стрес.

Стосовно посттравматичного стресу як наслідку насильства, то порушення, що розвиваються після пережитого насильства, зачіпають всі рівні функціонування людини (фізіологічний, особистісний, міжособистісний) і можуть призводити до стійких особистісних змін не тільки в самої жертви насильства, але й у людей, які її оточують (наприклад, у членів родини).

1. Можуть спостерігатися повторювані нічні кошмари, інтенсивні негативні переживання при зіткненні зі стимулами (тобто тим, що нагадує (символізує) пережиту травму), що супроводжується фізіологічними реакціями.
2. Дитина, що пережила травму, може навіть бути не здатною повною мірою відновити в пам’яті те, що з нею відбулося. Найчастіше таке витиснення починає відігравати значну роль у подальшому житті жертви насильства.
3. Може бути утрачено інтерес до того, чим раніш захоплювався, виникнути почуття відчуження від близьких, що, у свою чергу, може привести до ізоляції й порушень соціальної адаптації.
4. У дітей – жертв сексуального насильства може бути загублена здатність відчувати сильні почуття.
5. Може бути виникнення почуття «скороченого майбутнього» – наприклад, дитина навіть у фантазіях і мріях не може уявити себе в якості дорослого.
6. У дітей, що страждають від посттравматичного стресового розладу спостерігаються:

• порушення сну;
• дратівливість;
• гіперактивність;
• порушення пам’яті й концентрації уваги.

9. Дитина, що зазнала насильство та перебуває в стані посттравматического стресу, живе в постійній напрузі, очікуючи повторення насильства, а це, у свою чергу, позначається на її повсякденному житті: наприклад, різке зниження успішності в навчанні.
10. Дитина, яка зазнала травми, може повністю змінити свій погляд на світ, при цьому часто на зміну одним ілюзіям приходять інші: замість віри в те, що «світ справедливий й упорядкований», приходить переконання в повній несправедливості й непередбачуваності світу.
11. Дитина нікому не розповідає про те, що сталося, не хоче залишати родину, де це відбулося, або боїться всиновлення, припускаючи, що всі батьки погано поводяться зі своїми дітьми.
12. Жертва насильства часто прагне повністю забути про те, що сталося, але існує й інший варіант: дитина, що зазнала насильства, може намагатися ніби заново пережити ситуацію, що травмує, щоб, нарешті, розв’язати її. Але такі спроби змінити минуле приводятьдо повторної травматизації.
13. Іншим наслідком травми може стати зловживання алкоголем і наркотич- ними речовинами. Зловживання наркотиками вважається одним з розповсю- джених способів реакції на насильство в підлітків.
14. Дитина схильна замовчувати про травматичні події через почуття сорому, провини, а також прагнення до витискання тяжких спогадів. При підозрі на наявність посттравматичного стресового розладу.

При виборі виду допомоги, насамперед, необхідно переконатися,  чи існує в даній ситуації посттравматичний стресовий розлад.

 Метою психотерапевтичної роботи у випадку виникнення пср є допомога у звільненні від подальших спогадів про минуле та інтерпретацій емоційний переживань як нагадувань про травму, а також у тому, щоб людина могла активно і відповідально включитися в сьогодення.

  Для цього дитині (дорослій людині) необхідно знову навчитися контролювати емоційні реакції та знайти цій травматичній події належне місце в загальній часовій перспективі свого життя та й особистій історії.

  Допомога людині в цій ситуації – головне завдання психолога. При роботі слід враховувати, що це допомога в зниженні тривоги й у відновленні почуття особистісної цілісності та контролю над тим, що відбувається.