Вікові та індивідуальні особливості юнацького віку

Усі ми знаємо заповідь Христа про любов до ближнього. І в міру слабких сил намагаємося її виконувати, особливо щодо своїх дітей. Тільки кожен з нас найчастіше вкладає в це поняття свій зміст і своє розуміння. Одні розуміють любов до дитини як суворе ставлення, інші – як вседозволеність і потурання. Але всі ми схожі в одному – ми любимо своїх дітей.

Буває, що діти нас часто засмучують: погано поводяться, не слухаються, отримують погані оцінки, у них можуть виникати труднощі у спілкуванні з однолітками й безліч інших проблем. Ми засмучуємось, пробуємо то один спосіб виховання, то інший, ідемо шляхом проб і помилок, часом навіть впадаємо у відчай.

Для створення здорових, гармонійних взаємин між батьками й учнями важливо враховувати різні фактори. Це вікові особливості дитини; стиль батьківської поведінки, пріоритетний щодо формування взаємин у сім’ї в школі; родинне спілкування, причому щоденне, яке створює специфічні стосунки між дитиною й батьками.

Рання юність (14-18 р.) в буквальному значенні слова “третій світ”, який існує між дитинством і дорослим життям. Біологічно це період завершення фізичного дозрівання. Більшість дівчаток і значна частина хлопців вступають в цей період вже постпубертатними (тобто статевий розвиток вже завершений) і на цей період приходиться завдання численних “доробок” і виправлення диспропорцій, пов’язаних з нерівномірністю дозрівання.

Вік 15-річних характеризується швидким наростанням індивідуальних відмінностей. Основне – ріст духу незалежності, який робить відношення до навчального закладу і до сім’ї особливо напруженим. Жадоба свободи від зовнішнього контролю поєднується із зростанням самоконтролю і початком свідомого самовиховання. Це підвищує ранимість старшого і його підтвердженість поганим впливам.

Після 16 років наступає рівновага: бунтарський дух уступає місце життєрадісності, значно збільшується внутрішня самостійність, емоційна врівноваженість, направленість в майбутнє.

Саме вік 15-річних відрізняється юнацьким максималізмом – брати крайні позиції в оцінюванні людей чи явища, по одному вчинку робити висновки і юнацьким соліпсизмом (історія починається з нас, а до нас – все не правильно).

Хочеться сказати декілька слів про розвиток пізнавальних процесів і розумових здібностей даного віку. Діти готові вести суперечки про те, в чому насправді погано розуміються. Такі “пустопорожні” філософствування часто дратують вчителів і батьків: “краще вчилися, ніж балакати невідь про що”. Але ці сторонні міркування так само корисні, як нескінченне “чому?2 дошкільника. Це нова стадія інтелекту, коли абстрактна можливість здається цікавішою і більш важливою ніж дійсність.

Усі ми вважаємо, що любимо наших дітей. Це здається природним, це закон природи. Та й кого ж любити, як не своїх дітей? Але Апостол Павло глибоким аналізом властивостей любові викриває нас.

“Любов… не дратується”, – пише Апостол Павло. Перевіримо себе – чи так ми любимо своїх дітей, щоб ніколи не дратуватися через них?

“Любов… не шукає свого”. А наші запити на своє “особисте життя”, “особистості”, розваги тощо?

Отже, шлях до серця дитини не повною мірою відкритий для нас. Визнаймо цей факт, і поки є час, спробуймо виправити наші прорахунки й завоювати серця своїх дітей. Для цього треба цілком віддати себе дітям, зробитися не тільки їх наставниками та вихователями, а й найближчими друзями, поріднитися з їх інтересами і запитами.

Передумовою теплих взаємин з вашою дитиною є безумовна любов. Тільки такий тип любові може гарантувати розвиток усіх потенційних можливостей, закладених у дитині. Тільки на основі безумовної любові можна запобігти такій проблемі, як відчуження, появі в дитини почуття, що її не люблять, почуття страху, провини, невпевненості у собі.

Безумовно любов можна вважати дороговказом у вихованні дитини. За відсутності безумовної любові наші батьківські обов’язки перетворюються на тягар. Ми постійно чимось роздратовані, незадоволені взаєминами у своїй родині. Наш чоловік і діти є джерелом постійного занепокоєння, переживань і стресу.

Що таке безумовна любов? Безумовна любов – це любов до дитини незалежно від обставин, від її вад і переваг, від того, що ми від неї очікуємо, і – найголовніше – незалежно від її поведінки. Це не означає, що нам завжди мають подобатися її дії. Безумовна любов означає, що ми все одно любимо дитину, навіть якщо засуджуємо її поведінку.

Почуття любові до дитини в нашому серці може бути досить сильним. Але цього недостатньо. Чи бачить дитина з нашої поведінки, що ми її любимо? Любов до дитини ми розкриваємо через свої дії, те, що ми говоримо і що робимо. Але те, що ми робимо, означає більше. На дитину набагато більше враження справляють наші дії, ніж слова.

У кожної дитини є емоційні потреби, і дуже багато залежить від того, чи задоволені її потреби. По-перше, від цього залежить, як почувається дитина: задоволена чи розсерджена тощо. По-друге, це впливає на її поведінку: слухняна вона чи ні, грайлива чи похмура тощо.

Нині багато дітей не відчувають до себе щирої любові з боку родини. Та, мабуть, не буває батьків, які б не любили свою дитину.

Насправді ситуація досить тривожна. Чому всіляким сектам так легко затуманити голови дітей, налаштувати їх проти батьків та інших авторитетів? Головна причина в тому, що цих молодих людей не любили їхні батьки. Вони відчувають, що були позбавлені чогось важливого, їхні батьки не дали їм щось життєво необхідного. Чого саме? Так, Так, безумовної любові.

Практика сімейного виховання свідчить, що досить часто батьки застосовують покарання (за низькі оцінки, за неадекватну поведінку у школі тощо), як спосіб контролю та корекції поведінки дитини, але при цьому забувають, що покарання не повинне завдавати дитині ні морального приниження, ні фізичного страждання. Одна з небезпек покарання – в пригніченні особистості дитини. Принижуючи почуття гідності, батьки виховують у дитини схильність до пристосування та до поганих, негідних вчинків. Бездушні покарання породжують страх, а страх – хитрість та брехливість. Виникає замкнене коло.

Цікава думка психотерапевта, батька двох дітей Володимира Леві. Він пропонує свої правила покарання, які допомагають не зіпсувати стосунки з дітьми.

Правила покарання Володимира Леві
▪ Покарання не повинно шкодити здоров’ю дитини – ні фізичному, ні психічному. Більше того, покарання повинно бути корисним.

▪ Якщо є сумніви, покарати чи ні, не карайте. Навіть якщо вже зрозуміли, що надто м’які, довірливі й нерішучі. Ніякої “профілактики”, ніяких покарань “про всяк випадок”.

▪ За один раз – одне . Навіть якщо провин велика кількість, покарання може бути суворим, але тільки одне за все одразу, а не по одному за кожну провину. Салат із покарань – справа не для дитячої душі! Покарання – не за рахунок любові, щоб не трапилося, не обмежуйте дитину в схваленні й нагороді на які вона заслуговує.

▪ Строк давності. Краще не карати, ніж карати з запізненням. Покарання із запізненням навіюють дитині минуле, не дають стати іншою.

▪ Покараний – пробачений. Інцидент вичерпаний. Сторінка перегорнута. Про старі гріхи ні слова. Не заважайте починати життя спочатку!

▪ Без приниження. Щоб не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною, як перемога нашої сили над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ми несправедливі, покарання подіє тільки в зворотній бік.

▪ Дитина не повинна боятися покарання. Не покарання вона має боятися, не гніву нашого, а нашого засмучення. Необхідно прийняти, як реальність, що дитина, не будучи досконалою, не може не засмучувати тих, хто її любить.

Метафора “Золота куля” (за бароном фон Мюнхгаузеном)

Ту любов, що я отримував від свого батька,

Я не повернув йому, тому що,

будучи дитиною, я ще не вмів оцінити такого дарунку,

і був жорстоким з батьком.

Тепер у мене підростає син, я так його кохаю,

як ніхто, моїм батьківським серцем;

і я розтрачую те, що було отримано мною в дитинстві,

на того, хто нічого мені не віддасть.

Адже коли він стане чоловіком і стане думати,

як всі чоловіки, він як і я, піде власним шляхом:

з тугою, але без заздрості я буду дивитися,

як він дарує моєму онукові те, що передбачалось.

Я дивлюся далеко у майбутнє,

В дзеркало життя:

Кожен з посмішкою кидає золотий шар далі,

Але ніхто не повертає його!

Хочу усім побажати: нехай промениться доброта у ваших очах, а із серця струменить співчуття, милосердя, повага до людей. Живіть так, щоб легше жилося поруч із вами. Сійте в душах дітей зерна добра, і проростуть вони вам урожайною і нивою.