Лист до кожної мами, яка кричить на своїх дітей

Всі матері кричать на своїх дітей. Хтось більше, хтось менше. У нас – особливо. У нас взагалі норма – кричати на дітей і давати їм потиличники, а то і паском по попі. Все ніби як заради гарного виховання.

 Деякі матері не вважають такий стан нормою. Але навіть з ними трапляються епізоди люті, за яку вже потім, після нападу, вони картають себе і обіцяють більше ніколи-ніколи не підвищувати голосу на дітей. Однак, “ніколи-ніколи” не настає. І наступного разу материнська лють знову бере гору над розумом. Причому, прорватися вона може через найбільш дріб’язковий привід – через пролиту склянку води, через відірваний ґудзик, через трійку в щоденнику…

У суспільстві прийнято засуджувати матерів, які підвищують голос на дітей. І в суспільстві не прийнято навіть думати, щоб допомогти матерям, які не можуть стриматися і дозволяють собі кричати на дитину прямо на вулиці або в торговому центрі. Навпаки, деякі індивіди поспішають зняти таку маму на телефон або скоріше повідомити в органи опіки про те, що сусідка знову «кричить на Олю, заберіть у неї дітей».

Ми живемо в дуже агресивному суспільстві, яке перестало розуміти, що материнська лють – це червоний сигнал про те, що мамі реально важко, дуже важко, що вона втомилася і не витримує навантаження, раз істерично кричить на тих, кого любить. Та що говорити про суспільство, якщо часто близькі члени сім’ї – чоловік, свекруха і навіть рідна матір – не розуміють, від чого там може втомитися жінка, яка «весь день сидить удома з дітьми».

Саме від цього.

Перехід до материнства, насправді, набагато складніше, ніж здається з боку. Занадто багато змін відбувається різко і відразу – фізичних, психологічних, соціальних. І кожна молода мама залишається з реальністю материнства один на один. Добре, якщо книжки вдалі прочитає або передачу подивиться, але в цілому вчиться плавати вона в своєму новому морі поодинці і без рятувального круга.

Ба більше. Матері, згідно із законом своєї соціальної ролі, піклуються про всіх членів сім’ї (включаючи дітей, чоловіка, батьків). Всіх, крім себе. На себе часто вже не залишається ні сил, ні часу, ні бажання. І це найстрашніше. Тому що при наявності бажання мама так-сяк знайде час на догляд за собою і відпочинок, а коли немає бажання – це вже ознака вигорання. Ще трохи і може наступити батьківська деформація.

У кожної людини є базові потреби, такі як достатня кількість сну і правильне харчування. Але матерям, особливо молодим, часто відмовлено і в цьому. Рідко який чоловік встає вночі заспокоїти маленьку дитину, підігріти суміш або принести саму дитину до дружини. Рідко яка свекруха дбайливо наготує котлет і прибере пил на підвіконні (найчастіше навпаки – діє як інспекція у справах неповнолітніх, причому, неповнолітнім вважається її син, а не внук). Коли базові потреби не задовольняються, людині стає важко справлятися з усіма своїми емоціями.

Необроблені емоції, переживання, стреси, невисловлені слова накопичуються протягом багатьох-багатьох днів, а потім досить маленької іскри, щоб мама вибухнула. Наприклад, вона вбивається над цими нещасними котлетами (для всіх, між іншим, включаючи свекруху, яка підтакує новинам на 1+1), а дитина підходить і тягне печеньку за кілька хвилин до сімейної трапези. І все! І ось вже мама – монстр, а тато – святий: каже, «він всього лише печеньку взяв, що ти так розкричалася?».

На жаль, на дитину накричати простіше, ніж на того, хто кривдить, принижує, пригнічує, не розуміє або виявляє байдужість, а не мав би. Накричати на дитину простіше, ніж вирішити безнадійні фінансові проблеми. Простіше, ніж успішно виконувати десять соціальних ролей… Лють – це гнів, який стало неможливо контролювати.

На щастя, при деякому тренуванні гнів можна відстежити до моменту незворотності, засікти ті самі прикмети наближаючої люті – тригери. І як правило, ці тригери не мають відношення до самої дитини. Не вона їх викликає.

Їх викликають сварка з чоловіком, погані стосунки з кимось із родичів, колег, неможливість відповідати заданим кимось стандартам і навіть невирішені проблеми з власного дитинства.

Якщо ви мама, яка часто кричить на своїх дітей, знайдіть свої тригери і відстежуйте їх.

Когось дратує шум ремонту у сусідів, хтось злиться, коли голодний, хтось починає нервувати, якщо спізнюється… Як тільки відчуваєте, що закипаєте, шукайте свої тригери. А коли знайдете – промовляйте їх вголос: «відчуваю себе безсилою, дурною, нікому не потрібною», «переживаю, що вечеря вийшла несмачною», «страшно, що залишилася остання тисяча гривень»… Це правда допомагає заспокоїтися. Чесно виражені перед самим собою почуття не дають гніву накопичуватися ще більше, допомагають розібратися в собі. А самодопомога – засіб номер один в особистій психологічній аптечці будь-якої мами.

Терміново знайдіть, що перекусити, постарайтеся поспати вдень, якщо недолік сну – ваш тригер. Ідіть з дітьми на прогулянку, щоб не чути сусідських дрилів і молотків. До речі, не варто недооцінювати силу прогулянки. Свіже повітря, зміна обстановки, фізичні навантаження можуть поліпшити настрій і бажання піклуватися про себе.

Наскільки б сильно наступного разу вас не розлютили діти, згадуйте, що гнів – це похідна, вторинна емоція. Наслідок чогось іншого. Саме цю першопричину і потрібно знайти, щоб перемогти в собі дракона.

І якщо цієї першопричиною виявиться незадоволеність стосунками з партнером, з його контролюючими родичами, втома, погане самопочуття, ізольованість від суспільства – знайдіть в собі сили поговорити з тими, хто поруч. Про те, що непогано б їм теж якось напружитися в справі виховання дітей і онуків і задуматися про те, що хоч ви і стали мамою, але все ж залишилися людиною, яка теж іноді хоче випити спокійно гарячу, а не холодну каву, прийняти душ не під плач біля дверей, а під улюблену музику, зустрітися з подругами без почуття провини за «кинутих» на батька дітей (о боже, погана, погана мати!), поспати в вихідний день на годину більше, а не зриватися при першому криці «витри попу!». Тато теж може. І дід. І бабуся…

Але саме це найважче і дається. Сторони, у яких просиш допомоги, або ображаються ( «Я, по-твоєму, мало роблю?!»), або обурюються ( «А як же інші справляються?», «Я взагалі-то гроші заробляю», «Я сама виховувала, мені ніхто не допомагав!»). Ось мами і мовчать, годують своїх драконів до пори до часу. А потім ці дракони прокидаються в найнесподіваніший для всіх – і для мам в тому числі – момент: в торговому центрі, на дитячому майданчику, на вулиці, в гостях, і дають суспільству улюблений привід присоромити маму, яка зірвалася, викласти її в ютуб і нацькувати Опіку.

Якщо партнерів і родичів немає, а лють є, значить, спробуйте вирішити проблему, дозволивши собі не бути ідеальною матір’ю, не відповідати чиїмось уявленням про вас, не намагатися стрибнути вище голови, аби дати дитині все те, що дають його однокласникам в повних сім’ях. Дитині, насамперед, потрібна спокійна, добра мама, а не дорогі гаджети. Засинайте разом з дітьми, а не сидіть біля телевізора до середини ночі. Постарайтеся оздоровити своє харчування. Навіть цих двох умов іноді буває досить, щоб стати менш нервовою.

Якщо ви постійно відчуваєте припливи гніву й роздратування, це не ви погана мати. Це сигнал, що погано – вам. Поставтеся до себе з увагою: якщо відчуваєте гнів, не замикайте його глибше, від цього він не зникне, а тільки посилиться і прорветься назовні. Розберіться з причиною, навчіться керувати своїми спусковими механізмами і тоді гнів стане приходити набагато рідше, і вже точно перестане перетворюватися у всепоглинаючу лють. А може, і зовсім зникне.

З любов’ю до всіх мам, Кіра Морозова