Криза і діти: як і про що говорити

Злободенний провокаційний ролик зняли американці. Молоді батьки збирають дітей на сімейну нараду, показують їм діаграми і графіки: от до чого криза довела нашу сім’ю! В цих умовах ми не можемо мати стількох дітей. Один із вас мусить піти. Боббі, тебе звільнено!.. Далі сюжет розвивається у традиціях чорного гумору, а втім, за рецептом класиків: сміх убиває страх.

Такий сімейний прагматизм для українців поки що, на щастя, неприйнятний. У своєму бажанні захистити дітей від неприємностей дорослі іноді далеко заходять: живуть із нелюбимими, працюють від світання до смеркання, відчувають провину за задоволення власних потреб та інтересів. Дітоцентрична орієнтація суспільної свідомості часто змушує батьків приховувати від дітей реальні труднощі. Прагнення звільнити нащадків від усіх життєвих турбот, «створити» щасливе дитинство криє в собі небезпеку формування споживчої філософії. Це не принесе щастя передусім самій дитині. Скільки знуджених людей, не здатних на креативність і продуктивність, які не вміють радіти повсякденню, шукають втіхи в різних формах ризикованої поведінки, породила така батьківська самовідданість? Чи будуть діти щасливішими від принесених нами жертв? Чи не обманюємо ми самих себе, коли кажемо: це все заради дітей? Можливо, нас просто не навчили бути чесними із самими собою, не навчили бути щасливими?

Зовсім не обговорювати з дитиною інформації, яку вона все одно так чи інакше отримує, не варто. Батьки найчастіше вважають, що нащадок ще замалий, що це не дасть результатів, а можливо, просто не знають, у якому ключі вести розмову. Вони побоюються, що негативні новини завдадуть шкоди психіці дитини, змусять її переживати. Однак замовчування будь-якої інформації може викликати в дітей почуття невизначеності, тривожності й страху, не завжди усвідомленого відчуття, що від неї приховують щось жахливе. Це стосується будь-якої проблеми. Такі психічні стани можуть затримуватися на шляху з підсвідомості, блокуючи успішний почуттєвий та інтелектуальний розвиток дітей будь-якого віку, у тому числі впливати на навчання. Щоб утриматися на дуже індивідуальній для кожної сім’ї грані, не ініціювати страхітливих фантазій і водночас не залишати чадо в тривожному невіданні, кожному з нас, дорослих, слід знайти правильний тон для чесної, але оптимістичної розмови з дітьми, продумати, що і як можна сказати синові чи доньці залежно від віку, характеру. Не варто сподіватися, що юний вундеркінд усе знає з телевізора чи Інтернету — там йому не розкажуть про почуття й побоювання членів його родини.

Але найчастіше у відвертій розмові з дітьми про справжні чи гіпотетичні сімейні труднощі та обмеження виявляється й інша крайність. Можна налякати дитину. Наведу приклад. Дівчинка постійно малює порожній обідній стіл. У розмові із психологом з’ясовується, що в неї розвивається фобія: залишитися без їжі. А тим часом її родина — із середнім статком, реального дефіциту продуктів ніколи не відчувала. Виявляється, щоб виховати почуття відповідальності, батьки обговорювали з легко навіюваною дитиною крайні ситуації.
Скоріш за все, надміру відповідальні батьки самі відчувають тривогу і страх за майбутнє. Своїм страхом вони навантажують ще не сформовану чутливу психіку дитини. Явище психічної індукції — зараження почуттями й думками іншої людини — добре відоме в психології.

До речі, часту фіксацію на темі їжі психоаналітики відзначають в українських народних казках. Є гіпотеза й про закарбований у генах нації страх голоду. Отож обережніше з прикладами, аби не посприяти як мінімум невротичній обжерливості або начебто протилежній, а насправді спорідненій проблемі — поширеній сьогодні анорексії. Їжа — одна з фізіологічних потреб організму людини, і не слід наділяти її додатковими символами й значеннями.

Отже, криза в усіх на вустах. Головні новини, мабуть, уже не в телевізорі й газетах, а у власній кишені і холодильнику. Спрацьовують психологічні чинники в економіці. Наростає тривога за завтрашній день, підтримувана різними засобами масових комунікацій. І найсильніша вона в тих, у кого ще не дорослі діти: чи зможемо поставити на ноги, дати гідне виховання та освіту?
Виявляється, обговорення кризи — популярна нині тема дитячих і підліткових розмов. Юнацький максималізм диктує і прогнози, і варіанти подолання, і тривожні подробиці економічних труднощів. Одне слово — ті ж таки обожнювані дітьми страшилки. Але, на відміну від кіношних, жахи реального життя більше збуджують інтерес і фантазію. Було б до чого докласти бурхливу уяву… Сценарії кризи не повторюють заяложених голлівудських сюжетів. Ядерна зима, навала зомбі, загроза падіння метеорита чи велика повінь у Нью-Йорку блякнуть перед економічними проблемами та перспективами, що зачіпають кожну сім’ю. Новизна переживань також може виявитися привабливою.

З розмов із дітьми різного віку стало зрозуміло, що економічні процеси вони обговорюють і часто, і жваво. Гадаю, побоюватися цього не слід — адже насправді діти дорослішають, розмірковуючи на подібні теми. Втім, чим менш забезпеченою є родина, тим неохочіше говорять про труднощі. Звісно, страх змін не в кращий бік у цьому разі сильніший. Але подумалося й про інше: невже серед українських дітей перестає спрацьовувати наш національний стереотип — прибіднятися й припускати гірше? Невже підростаюче покоління переймає звички західного менталітету — за будь-яких обставин виглядати везунчиком?..
Тяжко віриться в прогнози про зміцнення сімейних стосунків під час кризи, мовляв, роботи буде менше й відкриється можливість частіше спілкуватися в колі сім’ї. Переконливішою видається версія, згідно з якою зайняті пошуком можливостей батьки приділятимуть дітям іще менше уваги. Втім, тут широкий вибір різних варіантів, і кожна сім’я використовує або не використовує вільний від роботи час, якого тепер помітно побільшало, щоб зміцнити або зіпсувати сімейні стосунки. Згадаймо історію: у когось і строк тюремного ув’язнення пішов на те, щоб написати нову книжку або довести теорію. Знаменита вчена дама розповідала, що кандидатську дисертацію вона написала, аби пережити стрес від розлучення з першим чоловіком, а докторську — з другим. Тяжкі часи завжди були й будуть, але стрес може бути й мотивацією для розвитку.

Від кризи може бути…навіть дуже велика користь. Підвищується інтерес до економічних знань. Замість бездумно гаяти час, підліток і юнак замисляться про життя, працювати підуть, аби допомогти батькам. Мене завжди обурює, що в заможних країнах багато дітей підробляють, а в бідних — ні. Класична педагогіка ніколи не заперечувала оплачуваної дитячої праці як одного із чинників успішного розвитку особистості.Ощадливість вважається чеснотою в усьому світі. Вона чудово поєднується з розмахом у справах, щедрістю, добротою та благодійністю, межує з діловитістю й організованістю. Енергозбереження — тема номер один у світовій економіці. Пояснюючи дитині будь-якого віку основи економічних знань, ми допомагаємо їй у майбутньому з найменшими витратами досягти найбільших результатів. Казати дитині правду про те, як улаштоване життя, — один з обов’язків батьків.

Невелике опитування дітей різного віку показало, що більшість із них сподіваються на краще. Батьки можуть переживати, що зриваються покупка, подорож, якісь можливості розвитку, освіти, розваг, що вони змушені відмовляти в чомусь синові або доньці. Але в будь-якому разі — це частина нашого життя навіть у кращі часи. Важливо не обманювати дитину, не давати їй незбутніх обіцянок. Якщо сумніваєтеся, скажіть про це як є. Про все можна домовитися, діти прощають нам дуже багато. Не кажіть «ні», якщо йдеться про мрію дитини. Нехай її здійснення відкладається, але оголошувати щось нездійсненним — означає обманювати, адже всі ми знаємо, що здійснитися можуть навіть найсміливіші мрії. Нехай краще це складне завдання стане мотивацією для праці, старання й терпіння.
Отже, криза — страшилка, криза — нове переживання, криза — привід дізна- тися про будову світового економічного порядку. Якими є почуття й думки саме вашої дитини? Діти влаштовані так, що вміють бути щасливими незалежно від життєвих обставин. У цьому вони можуть стати нашими вчителями «у дні тривог».