Механізм руйнування мозку при стресі

Під час стресу із надниркових залоз виділяється кортизол. Кортизол (він же гідрокортизон, 17-оксикортикостерон, або сполука F) – біологічно активний гормон, що виробляється корою надниркових залоз. Ці парні ендокринні залози, що прилягають до нирок, виробляють кортизол за сприяння адренокортикотропного гормону (АКТГ). У свою чергу, сигнал до вироблення АКТГ йде з гіпоталамуса — центру управління нейроендокринною діяльністю, розташованого в головному мозку.

Підвищений рівень кортизолу безпосередньо формує патологічні процеси у мозку.

ЛОБНІ ДОЛІ

Насамперед від кортизолу страждають лобові частки, які відповідальні за короткочасну пам’ять, увагу, контроль емоцій, планування, прийняття рішень.

В результаті – при стресі увага розсіюється, ми не можемо приймати рішення, насилу стримуємо емоції, і не здатні запам’ятати, куди щойно поклали ключі.

Діти, на яких батьки кричать, ганьблять, залякують, ігнорують, обзивають, а ще гірше б’ють, ростуть у постійному стресі і це впливає на лобові частини мозку. Навіть якщо дітей постійно у всьому контролюють і позбавляють самостійності, лобові частки у них зменшуються, перестають активно працювати і можуть взагалі в принципі не розвинутись до нормальних розмірів. Це означає, що академічна успішність дітей буде низькою, вони будуть не здатні приймати правильні рішення, контролювати емоції, мотивувати себе на навчання, а будуть ліниві, розхлябані та схильні до впливу поганих компаній.

Для багатьох авторитарних батьків це стає одкровенням: те, що вони прагнуть розвинути в дітях за допомогою домінантного виховання, вони, навпаки, руйнують, а саме самостійність, відповідальність, дисципліну, мотивацію до навчання, контроль емоцій.

Дорослі люди, у яких проблеми з відповідальністю, плануванням та самоконтролем, які ліниві та легко впадають у роздратування та тривогу, швидше за все пережили насильство. Їм у дитинстві лобові частки неабияк підкоротили люблячі та турботливі батьки, які, звичайно ж, хотіли для дітей лише найкращого.

ГІПОКАМПУС

При хронічному стресі також починають зменшуватися в об’ємі гіпокампус та амігдала, частини лімбічної системи мозку, розташованої в підкірці.

Гіпокампус стимулює зростання нових нейронів у мозку, нових нейронних мереж, бере участь у формуванні довготривалої пам’яті. Коли гіпокампус пошкоджений, то може настати амнезія, нездатність запам’ятовувати, хоча старі спогади можуть бути міцними. Дорослі люди, які переживають стрес, іноді не можуть згадати, що вони їли на сніданок, але пам’ятають у деталях, що вони проходили у школі з літератури, можуть цитувати вірші годинами.

Діти, які переживають домашнє насильство, стають нездатними запам’ятовувати новий матеріал у школі, тому що їхній гіпокапмпус зменшився. Саме тому вони одержують двійки за невивчені уроки. Їм просто нічим вчити, гіпокампусу самому потрібно вижити, який тут нейрогенезис, які тут нові зв’язки! Батьки, які кричать на дітей за їхню нездатність вивчити уроки, обзивають тупицями та ледарями, з кожним криком ще більше зменшують гіпокампус.

АМІГДАЛА (МИГДАЛЕПОДІБНЕ ТІЛО)

Амігдала – це сховище емоційної пам’яті, тут наше щастя і наша радість, але тут і всі наші тригери, кнопки, на які щосили натискають оточуючі. Тригери – це стимули, що викликають неприємні спогади. Коли тригер спрацьовує, ми реагуємо дуже швидко і часом болісно. Подивіться, яка амігдала маленька – просто крихітна кулька на кінці гіпокампуса, а від неї стільки проблем. Вона має величезну владу і іноді просто розперезується.

Амігдала призначена для виживання та реагує на тригери, не залучаючи кору головного мозку. Просто коли ми бачимо щось, що колись злякало нас у минулому, амігдала вважає, що це загроза нашому життю і запускає симпатичну нервову систему без жодних міркувань, і ми миттєво відчуваємо страх чи гнів, “утікаємо чи захищаємось”.

Амігдала непогана, вона хоче нас урятувати. Але її реакція буває настільки сильною, що вона перетворюється на терориста і захоплює весь мозок, ніякі розумні аргументи не допомагають. З погляду еволюції це правильно, у кам’яному віці нам треба було тікати від хижих звірів або боротися з сусідніми ворогами без тяганини, просто на автоматі, щоб урятуватися від смерті.

При хронічному стресі амігдала зменшується в розмірах, за допомогою того ж підвищеного рівня кортизолу. І сама невелика, а тут ще більше стискається. У результаті чого це призводить? Дуже легко дратуємось, швидко впадаємо в паніку чи депресію. Люди зі зменшеною амігдалою часто не здатні до емпатії, співчуття, що, у поєднанні з агресивністю, є основою антисоціального розвитку особистості. Соціопати – це, як правило, люди, які пережили насильство, тобто їхня амігдала стиснулася до мінімуму. Вони швидко впадають в агресію і не здатні співчувати, тому схильні до кримінальних дій. Ні каяття, ні жалю, ні сорому, ні совісті. Хоча бувають і вроджені аномалії амігдали.

Оскільки при стресі лобові частки, які відповідальні за контроль емоцій, теж зменшуються, то емоційне регулювання стає ще більш скрутним.

Треба вчитися і розуміти як приборкувати норовливу амігдалу.