Стадії проживання любові

Ми залишаємося в тому віці, де нас недолюбили.

У кожному віці свої потреби, а отже, турбота і любов батьків з кожним роком мають свої особливості.

У дитинстві починає формуватися довіра, тому любов для дитини полягає в чуйній турботі матері про її потреби. Якщо в цьому віці мати була ненадійна, відкидала дитину і т. д., то це може сформувати підозрілості і побоювання за своє благополуччя.

У дорослому житті з такими людьми важко встановити контакт у стосунках вони часто піддають партнера випробуванням та перевіркам на довіру. У близьких стосунках можуть відчувати себе беззахисними і вразливими.

Трохи пізніше, року в 2-3, дитина вчиться бути автономною і розвиває самоконтроль. Якщо батьки перешкоджають розвитку в цих напрямках, наприклад, нетерпляче і наполегливо роблять те, що дитина цілком може зробити сама, або, навпаки, чекають дій, які дитина самостійно не в змозі зробити, — формується почуття сорому. А якщо батьки постійно надмірно опікують дитину і тим самим залишаються глухими до її істинних потребам, у дитини виникає сумнів у своїй здатності контролювати навколишній світ і володіти собою.

Вже будучи дорослими, такі люди замість того, щоб бути впевненими, думають, що інші пильно їх розглядають, відносяться з підозрою і несхваленням. Також у них може виявлятися обсесивно-компульсивна симптоматика або паранояльний страх переслідування.

Любов для дитини у віці 3-6 років полягає в заохоченні самостійних дій, у підтримці ініціативи, у визнанні права на допитливість і творчість. Якщо батьки в цей період не дозволяють дитині діяти самостійно, надмірно карають у відповідь на його потреби, розвивається почуття провини.

І тоді у дорослому житті таким «великим» дітям не вистачає цілеспрямованості і рішучості, щоб ставити перед собою реальні цілі і досягати їх. Крім того, постійне почуття провини може стати причиною пасивності, а також психопатичної поведінки.

У шкільному віці у дітей формується працьовитість. Якщо в цей період сумніваються в здібностях дитини, або статус серед однолітків, це може відбити бажання вчитися далі, а також може сформуватися почуття неповноцінності, яке в подальшому вб’є впевненість у своїй здатності ефективно функціонувати та існувати в світі.

Якщо діти сприймають шкільні досягнення та роботу як єдиний критерій, по якому судять про їх достоїнства, у дорослому житті вони можуть стати «робочою силою» у встановленій товариством рольової ієрархії.

У дитинстві полягає велика сила — в ньому криються справжні бажання і потреби, величезна життєва енергія, потужна інтуїція, довіра собі, уява, здатність отримати те, що хочеш і сміливість жити.

«Поняття Внутрішньої Дитини прийшло з теорії транзактного аналізу Е.Берна. Кожна людина має Внутрішню Дитину, і в цьому стані вона найчутливіша і найвразливіша. Якщо ви не позбулися дитячих образ, — люди робитимуть вам боляче. Непрожиті дитячі переживання — ключ до багатьох проблем. А негативні програми, закладені в дитинстві, заважають побудувати життя так, як хочеться. Поранена дитина всередині нас може змушувати страждати знов і знов.

Внутрішня Вільна Дитина є для вже дорослої людини ресурсом. Якщо у дорослої людини налагоджений контакт з його Внутрішнім Дитям, то дорослий відчуває багато радісних миттєвостей. У такої людини є бажання жити й енергія для руху вперед, людина з посмішкою і надією дивиться в майбутнє. Такій людині простіше відповісти на запитання «чого ти хочеш», «що тебе тішить». У тих людей, у кого зв’язок з Внутрішнім Дитям порушений, таке запитання викликає утруднення. Їм важко зорієнтуватися у власних бажаннях. Або вони «вже давно нічого не хочуть».

Велика частина життєвих проблем — результат розірваного зв’язку з Внутрішнім Дитям. Що дає терапія Внутрішньої Дитини? Відчуття радості життя.

Я пропоную протягнути руку допомоги своїй внутрішній дитині і допомогти їй вирости. Для цього знайдіть свою дитячу фотографію або просто уявіть дитину, який в вас живе. Скільки їй років? Як вона виглядає? Про що думає? Хто поруч? Що її турбує?

Поговоріть з нею.

У діалозі тільки ви і ваша внутрішня дитина. Хто з вас перший піде на контакт? З чого ви почнете ваше спілкування? Відповіді, отримані на ваші питання, можуть бути для вас несподіваними.

Тепер, коли ви знайшли дитину і вступили з нею в розмову, прийшла пора встановити з нею взаємини і налагодити контакт. Спілкуйтеся з малюком всередині стільки, скільки йому цього захочеться. Запитайте, що йому не вистачає. Дайте йому те, що він просить. Назвіть його по імені, скажіть теплі, добрі слова, висловіть йому свою любов.

Скажіть їй теплі слова схвалення і підтримки, наприклад: „Малюче, я люблю тебе. Я люблю твою унікальність і неповторність, такого як ти більше немає! Будь ласка, вибач мені. Вибач, що мав сумніви в тому, що ти найкращий і найулюбленіший. Вибач, що я порівнював тебе з іншими. Вибач, що не чув і забував про тебе. Малюче, я дякую тобі за те, що ти є у мене — така чиста, щира і улюблена [істота/душа]. Будь вільним від всіх поганих думок про себе. ти унікальний, ти саме такий, яким і маєш бути, особливий, ні на кого не схожий, єдиний в світі. Ти — це ти, і ти прекрасний».

Порадьте йому що-небудь. Будьте йому батьком (захисником, другом, опікуном), якого ви самі хотіли мати. Візьміть в руки м’яку іграшку, яка зображуватиме дитину, якою ви були, попестіть, поколисайте її. Коли ви закінчите цю вправу, обов’язково запишіть почуття і те, що спало вам на думку. Для багатьох людей це дуже потужне переживання, а іноді й прорив.